Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
• Депутат і командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко заявляє, що бойовики відійшли від передових позицій в окремих районах 25-го й 29-го блокпостів, а також покинули 31-й блокпост.
24 січня 2015 року
• Зведення новин
Мікрорайон «Східний» у Маріуполі знову був обстріляний з «Градів». Про це повідомляє місцеве видання 0629.com.ua з посиланням на дані місцевих жителів.
Кількість жертв обстрілів у Маріуполі зросла до 27 осіб.
Про це повідомив секретар міськради Маріуполя Андрій Федай.
«Вже 27 загиблих, з них двоє дітей, 97 поранені, у т. ч. — п’ятеро дітей. Є дуже важкі», — повідомив він.
• Лідер донецьких бойовиків Олександр Захарченко заявив, що в суботу почався наступ на Маріуполь.
Про це він сказав, виступаючи перед людьми у Донецьку. Його слова були зустрінуті криками «Ура!» і «Алілуя».
«Сьогодні почався наступ на Маріуполь», — заявив він.
Також він висловив надію, що через кілька днів бойовики замкнуть «Дебальцевський котел».
• На Донеччині бойовики зайняли с. Красний Партизан.
Інформацію про це підтвердили у штабі АТО з посиланням на начальника прес-центру Романа Туровця.
При цьому у штабі підкреслили: до цього селище було нейтральною територією і українських військових там не було вже довгий час.
• Бої в районі Донецького аеропорту тривають, сили АТО утримують свої позиції.
Про це повідомив керівник ІАЦ РНБО Андрій Лисенко.
«Ситуація в Донецькому аеропорту не змінилася. Частина його контролюється українськими військовослужбовцями. У той же час аеропорт зараз є полем бою, там фіксуються зіткнення, з боку супротивника — обстріли», — повідомив він.
• Протягом минулої доби сили АТО знищили 265 бойовиків.
Про це заявив глава Міноборони Степан Полторак.
«Тілька за 23 січня нами було знищено вздовж усього фронту 265 терористів і найманців з Росії. Так, у р-ні н. п. Сміле (Луганщина) знищено близько 200 осіб. Ще приблизно 50 бойовиків — в р-ні н.п. Водяне та Опитне», — заявив Полторак.
25 січня 2015 року
• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
МИКОЛА ЖУК (10.09.1977 — 25.01.2015). 128 ОГПБр
Після цього дзвінка Олена намагалася просто не думати про погане. «У нього досвід, він кадровий військовий, він спеціаліст», — як мантру повторювала подумки жінка. Та й вони перед його відправкою домовилися: коли їй зле або погане передчуття чи ще якісь недобрі знаки, то вона може його набрати — просто почути голос. І він обіцяв: якщо зможе говорити — то відповідає і говорить, а якщо ні, то просто казав, що в нього все гаразд і передзвонить пізніше. Так Олена могла заспокоїтися, що з чоловіком усе в нормі. А 24 січня вона почула в слухавку постріли. Він взяв слухавку й говорив. Того дня Олена вперше почула телефоном війну — обстріл набирав обертів, і Коля просив передзвонити.
— Все, все, Лена, не могу говорить! — поспіхом прощався капітан. — Это не выстрелы, это машину заводят.
Микола сказав тоді перше, що прийшло в голову: звісно, Олена не повірила, бо це був зовсім не звук двигуна, це було цокання по металу — грубе, настирливе й монотонне, яке проймало Олену за тисячу кілометрів.
Микола Жук
Вона почула короткі гудки й кілька хвилин просто просиділа мовчки...
Коля озвався лише наступного дня вранці. Обстріл закінчився, і вони мали трохи часу, аби поговорити. Микола не хотів розповідати про вчорашнє, а Олена цього разу й не розпитувала. Тільки вкотре просила скоріше у відпустку вирватися, бо за п’ять місяців, які Микола був у зоні бойових дій, він так і не зміг приїхати додому.
— Коля, ну хоть на несколько дней, хоть на праздники приедь к нам с Настей...
Олені було прикро й навіть образливо, що інші хлопці приїздили додому, а Микола був постійно серед боїв.
— В моей батарее все — мобилизованные, нет контрактников. Я не могу приехать и оставить их одних, еще и на праздники.
— Другие же приезжают... — втрачала надію Олена.
— Лена, я не прощу себе, если из-за моего отпуска с ними что-нибудь произойдет, понимаешь? Когда они все побывают в отпуске, приеду и я, последним.
Уже за годину після розмови, коли лихе передчуття налягло на Олену, — Микола не відповідав.
— Того дня я зрозуміла, що щось трапилося, — пригадує Олена ту страшну неділю 25 січня. — Десь після обіду мені стали в голову лізти якісь такі страшні нав’язливі думки, мовляв, до тебе зараз прийдуть і скажуть, що Колі більше немає. А далі я ніби мимоволі прокручувала одну й ту ж пластинку-інструкцію, що я маю робити далі: де Колю поховати, кому повідомити... і все так чітко йшло. Я не могла собі пояснити, звідки й чому напливали такі думки. Але о десятій вечора до мене й справді прийшли й дослівно так і сказали: «Коли больше нет».
Новогригорівка. Штурм. Авто 128-ої бригади підривається на фугасі: із капітаном Миколою Жуком гинуть ще два вояки — старший солдат Руслан Ткаченко та солдат Володимир Голота. За тиждень Микола мав таки приїхати у відпустку...
АДАЛЬБЕРТ КОВАЧ (23.05.1978 — 25.01.2015). 128 ОГПБр
Під час боїв під Дебальцевим 17-та бригада танкістів створила стратегічний опорний пункт на висоті 307,5 поблизу Санжарівки — іменем командира висоті й дали однойменний позивний: «Валера ». Згодом до криворізьких танкістів доєдналися і вояки закарпатської 128-ї гірсько-піхотної бригади, а там і розвідники з 54-го батальйону.
Це була панівна висота, з якої ідеально проглядався Дебальцівський плацдарм, на захід, аж до Логвинового. Тому українські вояки стійко боронили висоту з допомогою танка-героя з позивним «Бугай». Боронили всю осінь, як самі кажуть, «терпИмо», з мінометними, а подекуди «градовими» атаками сепаратистів. «ТерпИмо», бо влучити сепаратисти не могли. А потім настала тиша — 10 грудня обстріли припинилися і хлопці навіть трохи отямилися, на цілий місяць, а то й довше, бо на саме Водохреща чітко по ВОПу гахнули з артилерії. І з того часу бойовики цілилися уже не навмання. А 23 січня в густому тумані ворог зробив першу спробу штурму «Валери»: у хід пішли танки. Атаку відбили, як відбили й штурм наступного дня.
Але терористи на цьому не зупинилися і кинули на штурм висоти п’ять танків і БМП.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.