Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Рональд не довго тинявся коридорами печери. Чуття вело його в потрібному напрямку, і незабаром він побачив в одному з проходів відблиск полум'я смолоскипа. Пішов на світло і опинився в невеликій кам'яній залі.

Він одразу помітив Елайзу. Був упевнений, що вона має бути не одна. Як би дівчисько пробралося через магічні нитки до входу в грот без допомоги мага? Але в залі, крім неї, нікого не було. Її провіднику вдалося вислизнути? Яким чином? Рональд відчував гнів і досаду. Йому дуже хотілося б подивитися на того, з ким прийшла поспілкуватися Елайза, заради кого не побоялася поткнутися в згубні місця. Вона хоч розуміла, як сильно ризикувала?

Він наблизився до неї. Подивився грізно. Не збирався ховати свій гнів. Нехай добряче відчує, яку лють вона в ньому пробудила. Елайза злякано задкувала, поки не вперлася спиною в стіну. Рональд думав, що вона так і ховатиме погляд. Але її сум'яття тривало недовго. Вона раптом підвела на нього свої величезні очі.

Він зрозумів, наскільки тісно притиснув Елайзу до стіни, коли відчув її трепет. Тремтить як осичина, але дивиться майже без страху. Цей контраст розбурхував його. Йому ще не зустрічалися такі незвичайні жінки. Хто вона? Дівча таке юне — Рональд мав би бачити її наскрізь. Але скільки він про неї думав, не міг розгадати.

Йому приносило задоволення вдивлятися в красиві риси її обличчя, які у світлі смолоскипа здавалися трохи іншими. Ніби насправді вона трохи старша. Він бачив перед собою не наївне незграбне дівчисько, а бажану жінку. Глибоку, манливу, таємничу... таємничу? Так, у цієї дівчини надто багато таємниць. Рональд знову відчув приплив гніву. Зараз вона викладе йому все.

Він знову придавив її крижаним поглядом і почав ставити запитання. Але Елайза уникала відповідей. Як їй вистачає сміливості протистояти йому — ось так віч-на-віч, коли вона в повній його владі? Він може зробити з нею, що захоче. Дивно, але Рональд усвідомив, що ніколи не зміг би завдати їй шкоди.

Як би там не було, він мав намір добитися від неї правди. Але чомусь вибрав для цього дивний спосіб. Ще щільніше присунувся до неї. Тепер навіть через шари одягу він відчував її спокусливо жіночне тіло. Гостре бажання примусило всі м'язи напружитися. Одночасно родове тавро озвалося нестерпним печінням — це був не так біль, як задоволення. Дідько! Ще й тавро? Рональд і так не впізнавав себе. Він пишався тим, як умів контролювати ситуацію. Його почуття та бажання завжди суворо підкорялися командам розуму. Він монарх. Якщо не в силах керуватиме собою, то як зможе керувати іншими?

Але всі ці правильні думки зараз затьмарилися новими. Світ звузився до цього кам'яного залу, в якому були лише він та вона. Навіщо він потягнувся до її губ? Не зміг опиратися потягу. Це було сильніше за нього. Він так потребував поцілунку, ніби від цього залежало його життя. Він пив її жадібно, нещадно. Весь його гнів трансформувався у бажання. Зминав її губи та волю, підкоряв собі, забирав, привласнював. Він прагнув показати цій жінці, що вона повинна належати йому. Рональд не пам'ятав, чи був у його житті солодший і гостріший момент…

— Припиніть негайно!

Її гнівний голос миттю протверезив його. Вона відсторонилася. Кількох миттєвостей вистачило, щоб усвідомити, що тільки-но сталося. Рональд відступив на крок, посилаючи на свою адресу уявні прокльони. Як він міг дозволити собі таке? Перед ним наївна вісімнадцятирічна дівчина, чужа наречена. Що на нього найшло?.. Він важко дихав, але швидко повернув контроль над собою. У голові вже відбувався аналіз того, що сталося. Не лише цей поцілунок і незбагненний потяг, а й бажання контролювати Елайзу, що вилилося в сьогоднішнє спонтанне рішення самому простежити за нею і гарантувати безпеку — все це ланки одного ланцюга. Виною всьому родове тавро, не інакше. Це його сигнали придушують волю та змушують діяти нелогічно.

Але чому воно сигналізує саме тоді, коли Рональд поряд із Елайзою? Адже не про неї згадується у пророцтві. Він уже багато разів у цьому переконувався. Проте магія тавра реагує на Елайзу — отже, з Елайзою щось не так. Здогад спалахом осяяв голову. Над нею провели якийсь темний магічний ритуал, на неї наведена спеціальна аура, яка обманює тавро. Чи сама Елайза все це затіяла? Рональдові хотілося вірити, що ні. Надто вже вона юна для подібних інтриг. Хтось використовує її — неспроста навколо неї постійно відбуваються дивні події, пов'язані із забороненою магією. Але навіщо затіяна ця брудна гра? Хтось збирається через Елайзу підібратися до Рональда? Він має негайно з'ясувати хто.

— З ким ви тут зустрічалися, Елайзо? — суворо запитав він.

В очікуванні відповіді погляд Рональда мимоволі впав на її губи, що трохи припухли від його поцілунку. Дідько! Бажання відразу сколихнулося знову. Мабуть, краще було б, щоб дівчину допитав хтось інший — наприклад, слідчий з таємної канцелярії. Але Рональд згадав, які методи використовують слідчі, якщо справа стосується державної зради, і передумав. Краще він займатиметься Елайзою сам. Тепер, коли він розібрався у причині свого потягу, йому легше його контролювати.

— З другом, — відповіла Елайза, відступаючи. Вона, як і раніше, безстрашно дивилася йому в очі. Навіть після того, що сталося.

— Ім'я?

— Я не можу назвати ім'я.

— Чому? — грізно глянув Рональд.

— Як ви ставитеся до зради, Ваша Величносте? — Елайза не відводила погляд.

Рональда і дратувала і водночас захоплювала ця її незрозуміла безстрашність перед ним, її спроби протистояти йому.

— Зраду я зневажаю, — відповів Рональд. Хоча взагалі-то питання тут ставить він.

— Я теж. Колись мене зрадила близька людина. Це було підло. Мені було дуже боляче. Я не хочу уподібнитися до нього — зробити боляче своєму другові. Я не можу його зрадити. Я обіцяла мовчати.

— Колись вас зрадила близька людина? — перепитав Рональд. — Кого ви маєте на увазі?

Питання змусило Елайзу відвести погляд. Здається, вона пошкодувала про свої слова.