Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

— Стояти. Ану, кучерява…

— Мила ...

— Чого?

— Милою її звуть, — допомогла Листиця.

— Я зрозумів… — ще один солодкий батончик, у сенсі — бутончик на мою бідну голову. — Ану, «мила», підстрибни.

Кирпата за звичкою відкрила рота, але отримала стусана у бік від старшої подруги, і дзьобик у пташки зачинився, навіть не цвіркнувши. До речі, як і її спроба злетіти. Ну, так і не дивно... Хотів би я подивитися на того силача, особливо в її ваговій категорії, якому така вправа виявилася б під силу. Як тільки взагалі до місця збору добрела?

— Зрозуміло. Роздягайся…

— Що, прямо ось тут? — все ж наважилося пропищати дуже кирпате і не менш стурбоване створіння.

— Так! І негайно… — рикнув я, не знаючи, чого зараз хочу більше: злитися чи сміятися. А роздвоєння особистості не найкраще, що може дозволити собі командир перед битвою. Особливо, якщо він уже страждає на його розтроєння!.. У сенсі, що в голові і без того ще три свідомості живуть. — Швидко знімай усе… до спідньої сорочки…

Переді мною лягли — шишак з бармицею, горжет, наручі, айлети* [*тип наплічників], повна кольчуга з зерцалом і акетон* [*піддоспішна строчена куртка з кількох шарів м’якої тканини або повсті].

Процес знімання замшевих штанців був зупинений з двох рівноцінних причин. Перша — шнурівка черевичок, такий собі варіант берців на підборах. І моїм напівнепритомним станом ... Побачивши, як дівчина спершу приспустила штани до колін, і тільки після цього, помітивши що на ній не спідниця, повернувшись до мене попкою, почала розшнуровувати взуття, я по-справжньому усвідомив: що таке бути наставником молоді! Особливо у жіночому колективі. Візник, що править упряжкою з рака, щуки та лебедя, щасливчик і шланг... гофрований.

— Досить!

Очевидно, я був надто емоційний, бо від мого окрику кирпате чудо одразу ляснулася додолу тим місцем, яке ще хвилину тому прикривала замша.

— Е-е-е… Я хотів сказати, — поквапився я згладити надміру різкий тон, — що штани можна не знімати.

Тепер дівчата здивувалися по-справжньому. Обидві. Але, коли чоловік наказав, нікуди не дінешся. Йому видніше — як зручніше. У штанах, отже, у штанах…

Господи, ну за що мені така кара? Чи, може, через якесь дивне непорозуміння, ти, Всеблагий, вважаєш це нагородою?..