Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Набираю дівчину і та, ніби чекаючи на мій дзвінок, відповідає миттєво.

- Алло?

— Що це за гра, Аделіно? - Переходжу відразу до справи. — Зараз же пішла і сказала своєму батькові, що зі мною в тебе нічого не було.

- Не буду цього робити, - уперто заявляє вона, заводячи мене в глухий кут. Не такої відповіді я чекав.

— Що означає – не буду? Чого ти добиваєшся? Я з тобою ніяких стосунків не хочу мати.

— У тебе був шанс, Даміре, чому ти ним не скористався? Адже я спеціально вбралася так зухвало при першій нашій зустрічі. Спеціально запізнилася і розмовляла, наче торговка якась. Я хотіла, щоб ти від мене відмовився, але ні – ти просто проковтнув це на радість моєму батькові.

— Аделіно, все, що тобі треба зробити: піти до батька і розповісти правду. Ти від цієї брехні нічого не виграєш.

— Я не можу, Даміре, він уб'є його, розумієш? - я чую тихі схлипи на тому кінці слухавки, голос дівчини обривається, скочується до тихого шепоту.

- Кого? - питаю втомлено, розуміючи, що став мимовільним учасником історії сучасних Ромео та Джульєтти. От тільки мені від цього не стає легше.

— Ти не розумієш, Даміре. Я пізня і єдина дитина в сім'ї, батько виховував мене в строгості, контролював кожен крок. Він живе поняттями минулого століття, я навіть на вечірку до друзів не можу піти. Тобі він нічого не зробить, але йому... Адже в тебе є кохана людина, Даміре? Значить, ти повинен мене зрозуміти. Я готова пожертвувати собою, але не ним.

— У мене немає коханої людини, — говорю жорстко, — тому ні, мені тебе не зрозуміти. Перестань ревіти і поговори з батьком. Ти не дитина, яку можна покарати, позбавивши улюбленої іграшки. Ти вже доросла жінка. Нахріна ти взагалі з ним у той готель поперлася? Ще й моїм ім'ям прикрилася.

— Ти ж сам сказав, що не проти, якщо я говоритиму батькам, що йду з тобою на побачення.

— На побачення, а не в готель, щоб потай потрахатися з кимось. Ще й там, де вас можуть побачити. Думаю, настав час закінчити ці ігри. Іди до батька і розкажи йому правду, мені, знаєш, не в кайф вранці вислуховувати його істерики про те, що я його доньку зіпсував і скомпроментував. Зрозуміла мене?

— Я не робитиму цього, Даміре. Бувай, — каже приречено та відключається.

— Та за що це мені все? — штурхаю носком кімнатних тапок бордюр, намагаючись заспокоїтися. Вирішаю знову набрати Дмитрука, щоб закінчити цей цирк. — Послухайте мене, розбирайтеся самі зі своєю донькою і з ким вона там по готелях вештається. Я вже сказав, що й пальцем до неї не доторкнувся. Це не мої проблеми. У нас з вами договір, давайте його дотримуватись не виходячи за рамки.

— Я вірю своїй дочці, Даміре. Вона сказала, що це був ти, значить це був ти. Зменш свій запал і послухай мене уважно, якщо не хочеш щоб з твоєю білявкою щось трапилося. Так-так, Даміре, я про тебе все знаю. І кого ти останні місяці трахаєш теж знаю. Якщо хочеш, щоб з нею випадково нічого не сталося, приходь сьогодні об одинадцятій до мене в офіс, розмова є.

- Добре. Прийду. Поговоримо.

Скидаю виклик і кілька секунд просто глибоко дихаю, щоби не зірватися. Вплутувати в це Аврора я точно не дозволю. Я був надто безтурботний якщо  Дмитрук про неї дізнався.

Заходжу до будику, трохи охолонувши. Автора чекає на мене за столом, попиваючи каву. До сніданку не доторкнулася, на мене чекає.

— Вибач, кошеня, але в мене деякі проблеми намітилися і мені доведеться поїхати прямо зараз. Ти можеш залишитись тут, потім попросиш водія відвезти тебе додому. Добре? — мені шалено не хочеться йти, залишаючи її, але все це дуже серйозно, щоб зволікати.

- А сніданок?

- Немає часу, - цілую її в губи, відчуваючи гіркоту в роті і піднімаюсь нагору, щоб переодягнутися. Розмова буде складною, ми обидва вперті, але йти на поводу у когось я не збираюся.