Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

 - То, може, воно з часом себе проявляє, як у вашому випадку?

Лікар пригрозив йому пальцем:

 - От тільки не треба ставити мені діагнозів! Хто тут психіатр - ви чи я?

 - Ви. - погодився Тед.

 - Тому я йду далі заповнювати історії хвороби, а ви збираєтеся і  вирушаєте додому вітати маму  За вами скоро заїде ваш батько. Тільки не забудьте - маєте повернутися о вісімнадцятій, до вечірнього обходу. Як Попелюшка, ха-ха-ха!

 - А коли мене звідси випишуть? - не втримався Тед. - Я вже одужав, відпустіть мене назовсім додому!

 - Можливо, тижнів через два ми про це поміркуємо, - лікар знову покивав головою та  попрямував до дверей.

Тед ледве втримався, щоб не запустити в нього однією з батареї численних пляшечок з ліками, які стояли на тумбочці. Два тижні! Подумати тільки!

 - То хоч книгу якусь мені принесіть! - гукнув він.

 - Книгу можна, але виключно класику -  краще про природу, або щось історичне, - промовив лікар і зачинив за собою двері.

Тед узяв подушку і примірився, куди її зручніше жбурнути. Але потім згадав, що в палаті є камера спостереження, і обережно поклав подушку знову під голову. Нічого, якось перетерпить. Зате потім... хай-но він тільки вирветься звідси!

А сьогодні він зможе побувати вдома у Еріка, там є комп'ютер, тож можна буде зв'язатися з другом і розповісти про все, що з ним трапилося.

Від цієї слушної ідеї у нього зразу з'явилися і настрій, і бадьорість. Тому, знімаючи лікарняну піжаму та одягаючи власні речі, які принесла медсестра, він навіть почав щось весело насвистувати собі під носа.