Читати книгу - "Джинґо, Террі Пратчетт"

— Зупинися, виродку! — він загорланив. 

Намет стрімко наближався. Ваймз знову вдарив ціпком і потягнув за віжки, і, вочевидь, відчуваючи якимось особливим верблюжим органом найнеприємніший момент для зупинки, верблюд спинився. Ваймз ковзнув уперед, обхопив руками верблюжу шию, яка, здавалося, була вкрита старими килимками для ніг, і напів упав, напів звалився в пісок. 

Інші верблюди з глухим тупотом зупинялися довкола нього. Морква вхопив його за руку. 

— З вами все гаразд, сер? Це було неперевершено! Ви неабияк вразили д’реґів, демонструючи непокору! І далі без упину гнали верблюда, коли той уже і так нісся галопом! 

— Ґнґн? 

Вартові довкола намету трохи загаялися, але це тривало недовго. 

Вітер підхопив білий стяг на списі Моркви, і той затріпотів. 

— Сер, усе ж правильно? Просто, зазвичай білий стяг… 

— Може також означати, за що ми боремося, а? 

— Мабуть, що так, сер. 

Д’реґи оточили намет. У повітрі стояли пил і крики. 

— Що там сталося? 

— Невеличка сварка, сер. Наші… — Морква завагався, а тоді виправився. — Тобто анк-морпоркські солдати вступили в бій з хапонцями, сер. А д’реґи б’ються з тими і тими. 

— Що, ще до того, як офіційно оголосили битву? Хіба за таке не дискваліфікують? 

Ваймз озирнувся на вартових і показав на прапор. 

— Ви знаєте, що означає цей прапор? — запитав він. — Я хочу, щоб ви… 

— Пане Ваймз, це ви? — урвав його один із морпоркців. — А це капітан Морква, чи не так? 

— О, здрастуйте, пане Малодошко, — привітався Морква. — Сподіваюся, вас добре годують? 

— Так, сер! 

Ваймз закотив очі. Знову цей Морква знає всіх довкола. І чоловік той звернувся до нього «сер»… 

— Нам лише треба зайти всередину, — сказав Морква. — Це займе буквально хвилину. 

— Ну, сер, ці руш… — Малодошко завагався. Деякі слова не так легко злітали з уст, коли люди, яких ці слова стосувались, стояли надто близько до тебе, дуже великі й озброєні на вигляд. — Бачте, ці хапонці також стоять на варті… 

Струмінь блакитного диму війнув біля Ваймзового вуха. 

— Добрий ранок, панове, — привітався Ахмед-71-година, тримаючи в обох руках д’реґівські арбалети. — Ви ж помітили, що солдати позаду мене також незле озброєні? Добре. Мене звати Ахмед-71-година. Я застрелю людину, яка кине зброю останньою. Слово даю. 

Морпоркці мали збентежений вигляд. Хапонці почали про щось нервово перешіптуватися. 

— Киньте зброю, хлопці, — попросив Ваймз. 

Морпоркці тут же покидали мечі. Хапонці теж не забарились і зробили те саме. 

— Нічия між цим джентльменом зліва і високим хлопцем з примруженими очима, — мовив Ахмед 71-година, піднімаючи обидва арбалети. 

— Гей, — втрутився Ваймз, — ти не можеш… 

Арбалети бренькнули. Чоловіки, лементуючи, впали на землю. 

— Однак, — мовив Ахмед, віддавши арбалети д’реґу позаду нього, який передав йому заряджений арбалет, — з поваги до почуттів командора Ваймза я вдовольнюся одним пострілом у стегно і ще одним — у стопу. Ми, зрештою, прийшли з миром. 

Він повернувся до Ваймза. 

— Пробач, сер Семюел, але мені важливо, щоб люди знали, хто я такий. 

— Ці двоє вже точно не забудуть, — зауважив Ваймз. 

— Нічого їм не буде. 

Ваймз підійшов до валі. 

— Хутхутхут? — він засичав. — Ти ж казав мені, що це означає… 

— Я подумав, що ти покажеш усім гарний приклад, вирвавшись вперед, — прошепотів Ахмед. — Д’реґи завжди йдуть за тим, кому не терпиться зчинити бійку. 

Лорд Іржавський вийшов на сонце і зиркнув на Ваймза. 

— Ваймзе? Що ти в біса тут робиш? 

— Не заплющую очі на безкарність, мій лорде. 

Ваймз пройшов повз нього і зайшов у намет. Там досі сидів принц Кадрам. І чимало озброєних чоловіків, які, помітив він майже мимохідь, не скидалися на простих солдатів. У них був куди жорсткіший вигляд вірних охоронців. 

— Тож, — озвався Принц, — ви вриваєтесь сюди озброєні під стягом миру? 

— Ви принц Кадрам? — запитав Ваймз. 

— І ви теж, Ахмеде? — запитав Принц, не звернувши на Ваймза уваги. 

Ахмед кивнув, але нічого не сказав. 

«О, тільки не зараз, — подумав Ваймз. — Міцний, мов горішок, і злостивий, мов оса, та зараз він у присутності свого короля…» 

— Вас заарештовано, — сказав він. 

Принц не то кашлянув, не то засміявся. 

— Мене що? 

— Вас заарештовано за таємну змову вбити рідного брата. Пізніше вам можуть ще висунути обвинувачення. 

Принц на мить затулив руками лице, а тоді опустив їх до підборіддя — жест стомленого чоловіка, що намагається осягнути складне становище. 

— Пане… — почав було він. 

— Сер Семюел Ваймз, Анк-морпоркська міська Варта, — представився Ваймз. 

— Що ж, пане Семюел, коли я підніму руку, чоловіки позаду мене вас уб… 

— Я вб’ю першого, хто поворухнеться, — урвав його Ахмед. 

— Тоді другий, хто поворухнеться, вб’є тебе, зраднику! — крикнув Принц. 

— Їм доведеться дуже швидко рухатись, — втрутився Морква, витягнувши меча. 

— Хто хоче бути третім? — запитав Ваймз. — Ніхто? 

Поворухнувшись, але дуже обережно, генерал Ашал підняв догори руку. Охоронцям злегка відлягло. 

— Що то була за… брехня, яку ви розказували про вбивство? — запитав він. 

— Чи ти здурів, Ашале? — визвірився Принц. 

— О, сер, перш ніж розвіяти цю пагубну брехню, я мушу знати, про що брешуть. 

— Ваймзе, ви зійшли з глузду, — обурився Іржавський. — Ви не можете заарештувати командира армії! 

— Взагалі-то, пане Ваймз, я думаю, що можемо, — втрутився Морква. — І цілу армію теж. Тобто я не бачу причин, чому ми не можемо цього зробити. Ми можемо висунути обвинувачення в поведінці, яка може призвести до порушення миру, сер. Адже це і є війна. 

Обличчя Ваймза розпливлося в маніакальному вискалі. 

— Мені подобається. 

— Але, правду кажучи, наша — тобто анк-морпоркська армія — також… 

— Тоді їх також варто арештувати, — урвав його Ваймз. — Арештувати всіх відразу. Таємна змова з метою порушення громадського порядку, — він почав перелічувати на пальцях, — наявність зброї для вчинення злочину, перешкоджання здійсненню правосуддя, загрозлива поведінка, тиняння, яке має на меті вчинення протиправного діяння і тиняння в наметі з ціллю вчинення протиправного діяння, ха‑ха, подорожування з метою скоєння злочину, зловмисне зволікання і приховане носіння зброї. 

— Не думаю, що це… — почав було Морква. 

— Я їх не бачу, — мовив Ваймз. 

— Ваймзе, наказую тобі негайно прийти до тями! — заревів лорд Іржавський. — Ти що, на сонці перегрівся? 

— Ще одне обвинувачення в образливій поведінці до лорда, — мовив Ваймз. 

Принц досі не зводив очей з Ваймза. 

— Ви справді вважаєте, що можете арештувати армію? — запитав він. — Може, думаєте, що ваша армія більша? 

— Вона мені для цього не потрібна, — відрубав Ваймз. — Тактикус казав, що міць потрібно зосереджувати в одній точці. Зараз вона прямісінько на кінчику Ахмедового арбалета. Д’реґа таким не злякаєш, а от вас… гадаю, ви мислите інакше. Скажіть своїм людям відступити. Я хочу, щоб ви негайно ж віддали наказ. 

— Навіть Ахмед не посміє холоднокровно застрелити свого принца, — сказав принц Кадрам. 

Ваймз вихопив у нього з рук арбалета. 

— Я і не проситиму! — він націлився. — Віддай наказ! 

Принц витріщився на нього. 

— Рахую до трьох! — крикнув Ваймз. 

Генерал Ашал нахилився і прошепотів щось принцу. Лице чоловіка заціпеніло, і він знову зиркнув на Ваймза. 

— Ага, — підтвердив Ваймз. — У нас це сімейне. 

— Це ж буде вбивство! 

— Хіба? В час війни? Я родом з Анк-Морпорка. Хіба ми зараз не воюємо? Це не вважається вбивством, якщо йде війна. Про це десь навіть написано. 

Генерал знову нахилився і щось прошепотів. 

— Один, — почав рахувати Ваймз.