Читати книгу - "Місто кісток"

– Навіть Джейсу?

– Особливого Джейсу!

– Гаразд, – Клері почула жорсткість у своєму голосі. – Я й не думала, що це така проблема.

– Була б для моїх батьків, – тихо сказала Ізабель. – Вони відречуться від нього, і його викинуть з Конклаву.

– А що, гею не можна бути Мисливцем за тінями?

– Офіційного правила щодо цього немає. Але людям це не подобається. Я думаю, наші ровесники не такі категоричні, – додала вона невпевнено, і Клері згадала, як мало людей свого віку стрічала Ізабель. – Але не старше покоління. Якщо таке стається, ніхто про це не говорить.

– О, – сказала Клері, шкодуючи, що зачепила цю тему.

– Я люблю свого брата, – вела далі Ізабель. – Я б зробила все для нього, але тут я нічого не можу вдіяти.

– Принаймні, у нього є ти, – ніяково сказала Клері й подумала про Джейса, який вважав кохання руйнівною силою. – Ти й справді думаєш, що Джейс буде проти?

– Не знаю, – своїм тоном Ізабель натякнула, що не хоче продовжувати цю тему. – Але не мені робити цей вибір.

– Думаю, ні, – сказала Клері. Вона нахилилася до дзеркала, використовуючи ватний тампон, щоб витерти чорну лінію біля ока. Коли вона відсунулася від дзеркала, то від подиву мало не впустила ватний тампон. Що Ізабель зробила з нею? Її вилиці виглядали вищими і чіткішими, а глибоко посаджені очі – таємничими і яскраво-зеленими.

– Я схожа на свою маму, – сказала вона здивовано.

Ізабель повела бровою.

– Що? Додала тобі віку? Може, ще трохи блиску…

– Не треба блиску, – поспіхом сказала Клері. – Ні, все добре. Мені подобається.

– Чудово, – Ізабель скочила з ліжка, її браслети на ногах знову задзвеніли. – Ходімо.

– Мені потрібно дещо захопити у своїй кімнаті, – сказала Клері, встаючи. – Крім того, мені потрібна зброя. Ти взяла?

– У мене достатньо, – усміхнулась Ізабель і задриґала ногами так, що її браслети задзвеніли, як різдвяні дзвони. – Наприклад, ці браслети. Лівий з електруму, який є отруйним для демонів, а правий з благословенного заліза, якщо раптом я зустріну якогось недружнього вампіра чи навіть фею. Феї ненавидять залізо. На обидва браслети нанесено руни сили, тож я можу завдати пекельного удару.

– Полювання на демонів і мода, – зауважила Клері. – Ніколи б не подумала, що їх можна поєднати.

Ізабель голосно розсміялася.

– Ти не повіриш!

Хлопці чекали у вестибюлі. Вони були вбрані в чорне, навіть Саймон вдягнув завеликі чорні штани і свою сорочку навиворіт, щоб приховати логотип гурту. Він ніяково стояв збоку, а Джейс й Алек нудьгували, підпираючи стіну. Саймон кинув оком на Ізабель, яка наближалася до них із золотим батогом, намотаним навколо зап’ястя, та металевими браслетами, що дзеленчали, мов дзвіночки. Клері очікувала, що він приголомшено дивитиметься на Ізабель, яка виглядала дивовижно, але його очі ковзнули повз неї і з подивом зупинилися на Клері.

– Що це? – запитав він, випростуючись. – Тобто, що це на тобі?

Клері подивилася на себе. Вона накинула легку куртку, щоб почуватися менш оголеною, і прихопила наплічник зі своєї кімнати. Він звисав з плеча, як завжди стукаючись об її лопатки. Але Саймон не дивився на наплічника; він розглядав її ноги, ніби ніколи не бачив їх раніше.

– Це сукня, Саймоне, – сухо сказала Клері. – Я знаю, що нечасто їх вдягаю.

– Така коротка, – сказав він збентежено. Навіть частково в одязі тіньоловів він виглядав як хлопчик, який прийшов до тебе додому, щоб забрати тебе на побачення, і намагається бути ввічливим з твоїми батьками і милим з домашніми тваринами.

Джейс, з іншого боку, складав враження хлопця, що прийшов до тебе додому і для потіхи спалив твоє житло.

– Мені сукня подобається, – сказав він, відійшовши від стіни. Його очі ліниво, наче кішка, пройшлися по ній вгору і вниз. – Дечого бракує.

– Ти ще й експерт у моді? – Її голос був нерівний. Джейс стояв дуже близько до неї, так близько, що вона відчувала його тепло, слабкий присмалений аромат недавно нанесених рун.

Він витягнув щось зі своєї куртки і простягнув їй. Це був довгий тонкий кинджал в шкіряних піхвах. Руків’я кинджала прикрашав червоний камінь у формі троянди.

Вона похитала головою.

– Я навіть не знаю, як користуватися ним…

Юнак вклав його в її руку, зімкнувши її пальці довкола руків’я.

– Ти навчишся. – Він знизив голос. – Це в тебе в крові.

Вона повільно забрала руку.

– Добре.

– Я можу дати тобі пояс для піхов, – запропонувала Ізабель. – У мене їх багато.

– Звісно, ні, – сказав Саймон.

Клері кинула на нього роздратований погляд.