Читати книгу - "Дженні"

старий чемпіон маневрував тротуаром, підходячи ближче до канави й відступаючи далі від стіни, затискаючи Пітера між собою і прямовисними темними стінами складу, унеможливлюючи один із основних планів, якого мав дотримуватися Пітер. І наступної миті без звуку, погрози, попередження чи бойового крику Демпсі кинувся в атаку і за кілька наступних відчайдушних секунд Пітер зрозумів, що бореться за своє життя.

Демпсі діяв блискавично, однак Пітер передбачив його рухи і точно розрахував відстань і силу атаки. Але, на жаль, коли дійшло до того, щоб ухилитися від нападу й позбавити атаку початкової потужності, приготувавшись до захисту, Пітер зрозумів, що заблокований стіною просто позаду. Шок від контакту з об’єктом, присутності якого він не очікував чи принаймні не розраховував, що той виявиться так близько, відволікав Пітера, і Демпсі напустився на нього двома потужними ударами й укусом. Оскільки удари розхитали голову Пітера, блискавичний укус одразу ж після них влучив не в горло, а глибоко ввійшов у плече. Пітер відчув жахливий біль проламаної кістки, а потім дещо значно гірше за цих обставин: жахливе оніміння й втрату відчуттів. Пітерова права лапа і плече, його найкраща зброя, стали повністю недієздатні.

Він був жахливо покалічений з самого початку бою, і Демпсі знав про це.

Після цього атаки велися з жахливою наполегливістю: зуби, кігті, удар, укус, штурхан, стусан без перерви ні на секунду. Усі ретельно розроблені та прорепетирувані плани бою, оборони й нападу, продумані розташування та маневрування Пітера було зведено нанівець. Побитий, спантеличений, на межі паніки, Пітер міг лише відчайдушно відповідати, завдавати слабких неточних ударів своєю здоровою лапою, яка не могла впоратися з усім цим натиском. Йому, прикутому до стіни нескінченними атаками Демпсі, не вдавалося як слід ухилятися, і він відчував, що сили його покидають, і розумів, що невдовзі йому настане кінець. Кров заливала Пітерові очі, засліплюючи його, на тілі зяяли десятки ран, одна з його задніх лап також була поранена, він заледве дихав через пекучий біль у грудях. Менш ніж за хвилину його чекала ганебна поразка, а безкінечна атака Демпсі тривала без упину.

Ось чим закінчиться його захист Дженні Болдрін від жорстокого тирана, який проголосив її своєю власністю. Його смерть наближалася, Пітер це знав, але принаймні було варто зібратися й боротися до останнього. І все-таки він досі бився, не надто ефективно, отримавши в десять разів більше травм, ніж завдав супротивнику, але навіть у такому відчайдушному становищі Пітер на щось спромігся, бо й Демпсі був не зовсім цілий. Підбите око, розірване вухо, прокушена й залита кров’ю одна лапа. Усе це Пітер бачив немов у спалахах, немов у сні, у страшному жахітті, де він опинився наяву. Але це надало йому сміливості, й він навіть зумів вибороти собі якусь мить перепочинку; ковзаючи вздовж стіни, до якої був притиснутий, Пітер зміг забратися на спину Демпсі, й доки Демпсі крутився під ним, Пітер дер тіло супротивника здоровою задньою лапою і дряпав його голову лівою передньою, тож Демпсі не витримав і перервав сутичку, щоб уникнути болючого нападу Пітера.

Зараз стіна несподівано відволікла й спантеличила самого Демпсі, й перед тим, як великий котяра відновився достатньо, щоб піти в атаку, яка, напевно, стала би кінцем його супротивника, Пітер зміг розвернутися й стати на всі лапи подалі від смертельних доторків, люто й загрозливо шкірячи свої білі зуби і піднявши ліву передню лапу. Зрештою він на мить зупинив Демпсі, змусив його пригальмувати, щоб вивчити слабкі місця супротивника перед тим, як остаточно його добити.

Важко уявити собі жалюгіднішу постать, ніж Пітер. Він тремтів, як осиковий листок, одна передня лапа не працювала, але друга була піднята до бою. Демпсі збирався напасти востаннє, щоб його прикінчити.

На мить його розум прояснів, і Пітер побачив, як Демпсі наступає, розгледів його вузькі розкосі очі, переповнені ненавистю, виставлені вперед вуса, й Пітерові здалося, немов Демпсі схожий не на кота, а на щура. Пітер згадав того щура, якого він так майстерно вполював у коморі «Графині Ґрінок». З усієї сили, яка в нього ще залишилася, Пітер підстрибнув у повітря, викрутився й приземлився прямо на спину супротивникові.

Демпсі розгублено й перелякано закричав, бо за сотні його битв, його ніколи так не атакували. Тоді він відчайдушно почав скидати Пітера. Він стрибав то праворуч, то ліворуч, вгору, вниз. Крутився. Бився об стіну, дряпався і ставав на задні лапи. Але все міцніше й міцніше Пітер стискав свої щелепи, шукаючи тієї критичної точки, сам прибитий ударами, які завдавав Демпсі, бо той був набагато сильніший за щура. Здавалося, ось-ось Пітера скинуть, у нього вже зовсім не залишилося сил триматися. І якраз у такі миті Пітер ставав затятим, і де йому бракувало сили, він надолужував хоробрістю й запалом.

Зрештою Пітер намацав кістку і нерв, щось хруснуло, і Демпсі без подальшої боротьби обм’як і завалився набік. Його ноги й хвіст ще раз сіпнулися і після цього він більше не рухався.

Пітер переміг. Але чого це коштувало. Бо, розтягнувшись біля нерухомого закляклого тіла Демпсі, стікаючи кров’ю з сотень ран, Пітер знав, що, напевно, жити йому залишилося недовго. Він переміг і врятував Дженні, але сам мав померти з хвилини на хвилину. Він був занадто понівечений, щоб вижити. Куди б не попрямував його суперник, Пітеру не довго залишалося, щоб піти за ним. Переможець і переможений невдовзі лежатимуть поруч в одній купі пороху.

Пітер навіть не надто заперечував. Він почувався таким втомленим і пораненим у стількох місцях, що смерть здавалася йому відпочинком і кінцем усіх мук. Але перед тим, як відійти, він хотів ще раз побачити Дженні Болдрін і попрощатися з нею.

Доклавши неймовірних зусиль, Пітер підвівся зі свого закляклого й переможеного ворога і востаннє подивився на того, хто так жорстоко з ним бився. Він був сповнений жалю, який солдат, що переміг у битві, відчуває до переможеного, але доблесного ворога. Цей жаль, на здивування Пітера, був чимось подібний до любові. Бідолашне заклякле тіло, нещодавно таке сповнене життя, з блискучими очима, напруженими м’язами, які пульсували під рудо-коричневим хутром, стало купою шкіри й кісток, і Пітер, дивлячись на те, що він зробив, на мить захотів повернути все назад і воскресити Демпсі. Тоді він згадав, що й сам