Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"

— І ви будете всередині одного з ящиків, — зауважив Декстер. — Це далеко не найкраща ідея. Нікому не можна ступати на борт того судна без спеціального дозволу. Якщо вони вас схоплять — а це неодмінно зроблять — то зрозуміють, що до цього причетний я. Найменше, що вчинить Шеррілл, це заблокує мої рахунки. А найімовірніше, пошле когось, щоби проломити мені череп. Я на це не піду.

Наповнивши склянки знову, я поглянув на годинник. Було пів на восьму. Час невпинно збігав.

— Послухай-но, Джо, — сказав Майк, подавшись уперед, — цей хлопець — мій друг, розумієш? І він хоче дістатися на борт тієї яхти. А якщо він чогось хоче, то так і буде. Шеррілл — не єдиний, хто здатний проломити тобі череп. То ти робитимеш, що ми кажемо — чи нам вдатися до рішучіших дій?

Керман витягнув свій кольт 45-го калібру і поклав на стіл.

— Коли він закінчить з тобою, то за справу візьмусь я, — зауважив він.

Декстер зирнув на кольт, намагаючись уникнути Майкового пильного погляду.

— Ви, хлопці, мене не залякаєте, — якось кволо озвався він.

— Але спробувати можна, — спокійно зауважив Керман. — Даємо тобі десять секунд на роздуми.

— Не тисніть на чоловіка, — сказав я і витягнув з гаманця десять десятидоларових банкнот. Розклав їх на столі й підсунув Декстерові.

— Ну ж бо — бери свої гроші та рухаймося. Зі Шерріллом уже майже покінчено. Назавтра там будуть копи. Тож бери гроші, поки тобі їх пропонують.

Декстер повагався, потім зібрав купюри і перерахував їх брудними пальцями.

— Для іншого я би й пальцем не поворухнув, — сказав він Майкові.

Ми допили віскі, відсунули стільці й вирушили у порт. Була задушлива ніч — ані натяку на вітерець чи дощ. Далеко на горизонті я розгледів вогні яхти «Дрім шіп».

Темним провулком ми дісталися складу Декстера. Й усе це — в цілковитій темряві. Коли відчинили двері пакгаузу, в ніс нам ударив запах смоли, масел, вологого одягу та гуми.

Склад був великий, заставлений ящиками, бухтами канатів та згортками у просмоленому папері, що чекали своєї черги, аби бути доставленими на судна, які стояли на рейді. Посеред пакгаузу виднівся квадратний п’ятифутовий пакувальний ящик.

— Ось він, — похмуро сказав Декстер.

Ми зайнялись ящиком.

— Мені потрібні молоток і стамеска, — повідомив я Декстерові.

Поки той ходив за інструментами, Керман перепитав мене:

— Ти впевнений, що варто це робити?

Я кивнув.

— Якщо поталанить, то матиму принаймні півгодини на борту — адже вони чекають на мене лише о дев’ятій. Зможу багато чого зробити за цей час. Коли ви з Майком підгребете туди близько дев’ятої, я вже щось надумаю, щоб ви також змогли дістатися на яхту. А вже опісля кожен діятиме самостійно.

Повернувся Декстер з інструментами.

— Прицвяховуйте мене якомога легше, — попередив я Кермана. — Мені треба буде вибратися звідти якнайшвидше.

Майк махнув рукою, щоби Декстер відійшов.

— Ми самі цим займемося, друже. Просто сядь он там і будь чемний.

Він не хотів, щоб Декстер бачив кулемет Стена, котрого витягнув зі своєї валізи. Під прикриттям окоренкуватої постаті Фіннеґана Керман поклав зброю на дно ящика.

— Тут достатньо місця, — сказав він мені. — Ти впевнений, що не хочеш, аби я зробив це замість тебе?

Я заліз у ящик.

— Ви з Майком прибудете о дев’ятій. Але якщо в човні Шеррілла буде більше, ніж один чоловік, і ви прикинете, що не впораєтеся з ними, тоді сідай у човен сам. У будь-якому разі вони вважатимуть, що ти — це я. Якщо почуєш стрілянину на борту, мчи до Міффліна за підмогою і розпочинайте бій. Гаразд?

Керман кивнув. Вигляд у нього був стурбований.

— Майку, будь поруч із Декстером. Якщо він нас продасть, стукни його по голові й викинь за борт.

Люто зирнувши, Майк сказав, що неодмінно так і зробить.

Коли Керман закріпив кришку, в ящику виявилося достатньо місця для того, щоб я міг сісти, притиснувши коліна до підборіддя. Повітря надходило через стики у стінках. Я прикинув, що зможу вибратися звідти приблизно за хвилину.

Керман забив кришку цвяхами, і втрьох вони поставили ящик на тачку. Моя мандрівка на пристань виявилася достатньо жорсткою, і поки вони перевантажували ящик на моторний човен, я заробив кілька гарненьких синців.

Двигун з пихтінням завівся, і ми вийшли у відкрите море. Вітер, що долітав до мене крізь щілини в ящику, був пронизливий, а рух човна крізь буруни добряче докучав мені.

Спливали хвилини, й нарешті Майк шепнув мені крізь щілину, що ми причалюємо до «Дрім шіп».

Чийсь голос окликнув нас, і відбулася коротка сердита розмова. Хтось рішуче заперечував проти того, аби перевантажувати ящик у темряві. Декстер зіграв свою роль добре. Він сказав, що назавтра має навідати хворого брата, і якщо вантаж не заберуть зараз, то чекатимуть на нього ще день.

Чоловік на борту матюкнувся і звелів чекати, поки він спустить піднімальну стрілу.

Майк тримав мене в курсі, коментуючи все, що відбувається, крізь вентиляційні отвори в ящику.

Після деякої затримки ящик різко смикнули й підняли в повітря. Моє приземлення також не можна було назвати лагідним — воно було до біса грубим. Ящик гепнув кудись униз, і мене добряче струсонуло.

Чоловік, який сварився з Декстером, знову матюкнувся. Його