Читати книгу - "Фауст"

class="v">Будинки пишні та високі,

А там, де брама запада, —

За слободою слобода…

Поглянуть любо: скрізь коляси,

І пішоходи, й тарантаси,

Гармидер, галас, метушня,

Кишать людці, як комашня;

А ти покажешся між ними,

І натовп криками гучними

Тебе захоплено віта.

Фауст

Е, ні, то витівка пуста!

Годуй народ, учи, виховуй,

Держи його в теплі, в добрі,

На дяку все ж не розраховуй;

Ледь що — бунтар на бунтарі.

Мефістофель

А потім би, препишний і розкішний,

Побудував собі дворець потішний;

Серед полів, лугів, горбів

Я б сад небачений розбив,

А в ньому бархатні альтани,

Прехитро вряджені фонтани,

Алеї тіняві прямі

І гроти в лагідній півтьмі.

Між скель криштальні водоспади,

Перлисто-піняві каскади…

У затишку там не один домок

Ховав би найпрекрасніших жінок;

Я б насолоджувався грою

То із одною, то з другою,

Не знаю, як кому — мені

Жінки любіш у множині.

Фауст

Модерна гидь, Сарданапале!

Мефістофель

Та хто ж їх може осягти,

Твої величні ідеали?

Чи не на місяць часом ти

Тепер скеруєш літ зухвалий?

Фауст

Ізнов не те! І на землі

Для діл великих місця стане,

Звершиться диво несказанне;

Чи в мене сили замалі?

Мефістофель

То слави ти бажаєш нині…

Недарма був при героїні!

Фауст

Я влади прагну, володінь.

Діла — це суть, а слава — тінь.

Мефістофель

І все ж — де візьмуться піїти

Твої діла вікам явити

І дуром в інших дур живити.

Фауст

Де знать тобі, ницак лихий,

Чого бажає дух людський?

Не зрозуміть тобі ні в вік,

До чого прагне чоловік.

Мефістофель

Гаразд, як хочеш, так і буде!

Одкрий мені свої причуди!

Фауст

Дивився я на море неозоре,

Що ненастанним виром вирувало,

Розгойдувало круто хвилі-гори

І плоский берег рвійно штурмувало.

Тоді мене досада узяла,

Бо вільний дух, що цінить всі права,

Обурюється щиро проти зла,

Не терплячи сваволі торжества.

Гадав я перш — то просто гра випадку;

Дивлюсь — вода назуспіт геть пішла,

Покинувши все те, що здобула;

А прийде час, то почина з початку.

Мефістофель

(до глядачів)

Подумаєш — велика новина!

Наш брат це сотні тисяч років зна.

Фауст

(провадить запально далі)

Отак вода, безплідна, як безвіддя,

На береги поширює непліддя,

Здіймає хвилю раз у раз страшну

Й затоплює пустельну мілину;

Пограються вали ті шаленисті

І йдуть назад без жодної користі.

До розпачу доводить розум мій

Безцільна сила яросних стихій…

І рветься вже туди мій дух крилатий:

От з чим боротись, от що подолати!

І це можливо! Хай хоч як буя

Свавільна й дика водна течія,

А є й на неї греблі та загати:

Найменший горбик мусить оббігати,

В найменшу ямку мусить уступать…

Отож і став я думать і гадать,

Як осягти рідкої насолоди,

Як одвести від узбережжя води,

Як побороти непокірний вир

І звузити вологи тої шир.

Обміркував я зріло це завдання,

Ти ж поможи здійснить моє жадання.

Праворуч, позаду глядачів, здалека чути звуки барабанів і військової музики.

Мефістофель

Це річ легка! Ти чуєш, що за гам?

Фауст

Ізнов війна! Це прикро мудрецям.

Мефістофель

Війна чи мир — розумним треба бути

І все собі на вжиток повернути.

Хто скористав нагоду — той і прав;

Сприяє доля — Фаусте, не проґав!

Фауст

Ти загадки мудровані облиш,

Висловлюйся простіше і ясніш.

Мефістофель

Дізнався я, як був іще в дорозі,

Що добрий цісар нині у тривозі…

Його колись удвох ми веселили,

Йому скарбів облудних уділили,

І він гадав — його ввесь світ.

Він трон обняв за юних літ

І з того виснував фальшиво,

Що нібито цілком можливо

Великим царством правувать

І водночас розкошувать.

Фауст

Яка помилка! Хто тримає владу,

її саму хай має за відраду,

Хай у собі високий дух плека,

Що не збагне ані душа людська;

Наближчим тільки задум свій з'ясує, —

Звершилося, і цілий світ дивує.

Так буде він найвищий над всіма,

Розкошування ж гідність одніма.

Мефістофель

Розкошував незгірше цісар наш!

А в царстві тут постав розгардіяш;

Старе й мале бунтує; свари, чвари,

Гризня, різня, грабунки і пожари,

Міста повстали на міста,

А на дворянство чернь проста,

В мирян з попами ворожнеча,

Усюди розбрат, колотнеча,

Розбій, убивство, бешкет у церквах,

Купці й мандрівці гинуть по шляхах.

Усяке тут за зброю узялося,

Бо жить — бороться… Так воно і йшлося.

Фауст

Ішлось, кульгало, падало, вставало,

Аж поки врешті покотом упало.

Мефістофель

Нікого перше не вражав цей стан,

Бо кожен думав: сам собі я пан.

Найменші й ті поводились зухвало,

І от найкращим тут терпцю не стало.

Розумні встали й кажуть: «Де та власть,

Що нам життя спокійне, мирне дасть?»

Не може цісар чи не хоче того,

То оберімо іншого якого,

Нехай сваволю усмирить

І буде нами володіть,

Спокою гледючи святого!»

Фауст

Попівщина!

Мефістофель

Попи й зробили це,

Щоб убезпечить повне черевце;

Вони поспільство сколотили

І ворохобню освятили.

От цісар той, наш приятель старий,

Іде сюди чи не в останній бій.

Фауст

А жаль його: він добрий був і щирий.

Мефістофель

Покіль живий, не трать у щастя віри.

Ходім сердегу визволим з біди,

Врятуймо раз, а може, й назавжди;

Хтозна, що в небі зорі написали?

Всміхнеться доля — знайдуться й васали.

Виходять на середгір'я і оглядають військо, розташоване в долині. Знизу чути барабанний бій і військову музику.

Позицію обрали дуже вдало;

Щоб виграть бій, за нами діло стало.

Фауст

Якого тут чекать добра?

Це все мана, це все мара.

Мефістофель

Перемагає завше вмілий!

Не забувай великих цілей

І ні на що не потурай.

Як цісарю на поміч станеш,

У вічну державу дістанеш

Безмежний прибережний край.

Фауст

Ти діяв скрізь — і тут подій,

Візьмись на штуки й виграй бій.

Мефістофель

Тепер тобі можливість дам:

Цим разом ти командуй сам.