Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

— А на що він хворий? — спитав Бубланськи.

— Я напевне не знаю. Завжди крутився як заведений, а тут раптом зник. Мабуть, рак або щось подібне. У мене з ним тільки далеке знайомство.

— Ви лише думаєте чи точно знаєте, що рак? — спитала Соня Мудіґ.

— Ну… не знаю. У нього була секретарка, Брітт Карлссон чи Нільссон, загалом, щось таке. Немолода жінка. Він її звільнив. Вона й розповіла, що він захворів, але на що саме, я не знаю. Це було навесні дві тисячі третього року. Я зустрів його потім уже наприкінці року, за цей час він постарів на десять літ, весь був такий виснажений і враз посивілий… Ну от я і подумав. А що? Він що-небудь накоїв?

— Ні, нічого такого, — відповів Бубланськи. — Проте ми розшукуємо його, у терміновій справі.

Вони ще раз з’їздили на Уденплан і знову подзвонили в Б’юрманову квартиру, і знову їм ніхто не відповів. Наостанок Бубланськи зі свого мобільника спробував зателефонувати на мобільник Б’юрмана і почув у відповідь: «Абонент, якого ви шукаєте, зараз недоступний, будь ласка, передзвоніть пізніше».

Він набрав номер домашнього телефону. За дверима було чути слабкі дзвінки, потім увімкнувся автовідповідач, пропонуючи залишити повідомлення. Бубланськи і Соня Мудіґ переглянулись і знизали плечима.

Була вже година пополудні.

— Кави?

— Краще вже гамбургер.

Вони пройшлися пішки до «Бургер Кінга» на Уденплані, де Соня Мудіґ замовила «хопер», а Бубланськи — вегетаріанський бургер; закусивши, вони повернулись до управління.

Прокурор Екстрьом призначив нараду в своєму кабінеті на другу годину дня. Бубланськи і Мудіґ сіли поряд під стіною біля вікна. Курт Свенссон з’явився на дві хвилини пізніше і розташувався навпроти. Єркер Хольмберґ увійшов з підносом, уставленим паперовими стаканчиками з кавою. Він побував в Енскеді і збирався ще раз повернутися туди ближче надвечір, коли техніка закінчить там свою роботу.

— Де Фасте? — спитав Екстрьом.

— Він в соціальному відомстві. П’ять хвилин тому він телефонував і сказав, що трохи затримається, — відповів Курт Свенссон.

— Гаразд. Хай там як, ми починаємо. Що у нас є? — без зайвих слів узявся до діла Екстрьом і спочатку кивнув інспекторові Бубланськи.

— Ми намагалися розшукати адвоката Нільса Б’юрмана. Його немає ні вдома, ні на роботі. За словами його колеги-адвоката, він захворів два роки тому і з того часу майже припинив будь-яку діяльність.

Соня Мудіґ продовжила:

— Б’юрманові п’ятдесят шість років, він не значиться в списках кримінальної поліції. За фахом в основному займається економічними питаннями. Більше мені нічого не вдалося про нього дізнатися.

— Але він — власник револьвера, з якого було скоєно вбивство в Енскеді.

— Тут усе чисто. У нього є ліцензія на зброю, і він член поліцейського стрілецького клубу, — відповів Бубланськи. — Я поговорив з Гуннарссоном із збройового відділу, адже він голова клубу і дуже добре знає Б’юрмана. Він вступив до клубу в тисяча дев’ятсот сімдесят восьмому році і був у правлінні на посаді скарбника в період з вісімдесят четвертого по дев’яносто другий рік. Гуннарссон характеризує Б’юрмана як чудового стрільця, спокійну і розсудливу людину, без якихось відхилень.

— Цікавиться зброєю?

— Гуннарссон сказав, що, на його думку, Б’юрмана цікавила не стільки стрільба як така, скільки спілкування. Йому подобалося стріляти по мішені, але він не робив із зброї культу. У вісімдесят третьому році він брав участь у стрілецькому чемпіонаті і посів тринадцяте місце. Останні десять років він зовсім закинув стрільбу і з’являвся тільки на щорічних зборах і тому подібних заходах.

— У нього кілька одиниць вогнепальної зброї?

— Відколи він вступив до стрілецького клубу, у нього було чотири ліцензії. Окрім «Кольта» це була «Берета», «Сміт-і-вессон» і спортивний пістолет марки «Рапід». Усі три інших пістолети десять років тому були продані в клубі, і ліцензії перейшли до інших його членів. Ніяких неясностей.

— Але ж нам невідомо, де він зараз.

— Це так. Але ми почали пошуки тільки сьогодні о десятій годині ранку, так що він, можливо, просто вийшов погуляти в Юргорден, або потрапив до лікарні, або щось подібне.

У цей момент увійшов засапаний Ханс Фасте.

— Вибачте за спізнення! Дозвольте увійти?

Екстрьом зробив запрошувальний жест.

— Виявляється, з ім’ям Лісбет Саландер пов’язано багато цікавого. Я провів день в Соціальному відомстві і в Опікунській раді.

Ханс Фасте зняв шкіряну куртку і повісив її на спинку стільця, потім сів і розгорнув блокнот.

— В Опікунській раді? — спохмурнів Екстрьом.

— Ця діваха хвора на всю голову, — сказав Ханс Фасте. — Вона оголошена недієздатною, і над нею встановлено опікунство. Вгадайте, хто її опікун? — Він зробив театральну паузу. — Адвокат Нільс Б’юрман, власник зброї, яку було використано в Енскеді.

У всіх присутніх брови полізли вгору. Протягом п’ятнадцяти хвилин Ханс Фасте викладав відомості, що їх він зібрав про Лісбет Саландер.

— Отже, якщо коротко, — підсумував Екстрьом, — на знарядді вбивства ми маємо відбитки пальців жінки, яка до повноліття неодноразово була під наглядом у психіатричній лікарні, яка, за наявними відомостями, заробляє на життя проституцією, судом визнана недієздатною і схильна до застосування насильства, чому є документальні підтвердження. Так якого біса вона досі вільно ходить вулицями?

— Схильність до насильства була помічена в неї ще в початковій школі, — сказав Фасте. — Схоже, що тут ми маємо справу із справжньою психіатричною хворою.

— Але поки що у нас немає нічого, що пов’язувало б її з убитою парою. — Екстрьом постукав по столу пальцями. — Гаразд, можливо, це вбивство виявиться не таким уже важким у розкритті. У нас є адреса Саландер?

— Вона зареєстрована на Лундаґатан у Сьодермальмі. Податкове відомство повідомляє, що періодично вона підробляла в «Мілтон сек’юриті». Це охоронна агенція.

— І яку ж вона для них виконувала роботу?

— Не знаю. Проте протягом кількох років вона мала від них скромненький річний дохід. Можливо, працювала прибиральницею або ще кимось.

— Гм, — буркнув Екстрьом. — Це потрібно з’ясувати. Але зараз у мене таке відчуття, що треба негайно розшукати цю Саландер.

— Згоден, — сказав Бубланськи. — Деталями займемося потім. Тепер ми вже маємо підозрюваного. Фасте, ви з Куртом поїдете на Лундаґатан і спробуєте затримати Саландер. Будьте обережні! Адже ми не знаємо, раптом у неї є ще й інша зброя, і невідомо, наскільки вона осудна.

— Добре.

— Бубла, — втрутився Екстрьом. — «Мілтон сек’юриті» очолює Драґан Арманський. Я познайомився з ним кілька років тому у зв’язку з іншим розслідуванням. На нього можна покластися. З’їзди до нього й особисто поговори з ним