Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Мікаель скопіював zip-диск і замкнув його в сейф у своєму кабінеті. Після цього він за наступні сорок п’ять хвилин швидко переглянув зміст оригінального диска, на якому було тридцять папок і сила-силенна підпапок. Це було повне зібрання даних, накопичених за чотири роки вивчення каналів постачання секс-рабинь. Мікаель став читати назви документів, намагаючись відшукати ті, в яких були засекречені Даґом матеріали з іменами джерел інформації. До джерел, як відзначив Мікаель, Даґ підходив дуже акуратно: всі подібні матеріали містилися в папці під назвою «Джерела/таємно». Сто тридцять чотири документи різного обсягу, що були в цій пащі, часто дуже короткі, Мікаель відзначив і зітер, причому не відправив до кошика, а перетягнув на іконку програми «спалити», яка ретельно знищувала дані, байт за байтом. Потім він узявся до електронної пошти. У Даґа була власна поштова адреса в millenium.se, якою він користувався як в редакції, так і на своєму лептопі, з власним паролем, але з цим у Мікаеля не виникло труднощів, позаяк на правах адміністратора він мав доступ до всього поштового сервера. Він скачав копію електронної пошти Даґа Свенссона і зітер CD-диск.

Насамкінець він заходився з тим стосом паперів, у якому лежали цитати для посилань, різні записи, газетні вирізки, судові рішення і кореспонденція, коротше, все, що назбиралось у Даґа Свенссона за час його роботи. Вирішивши діяти напевно, Мікаель пішов до копіювального апарата і скопіював усе, що здавалося йому важливим, загальною кількістю близько двох тисяч сторінок, на що пішло три години.

Він відібрав усі матеріали, які могли мати якесь відношення до джерела. Набралася пачка сторінок сорок, в основному там були записи з блокнота формату А4, який Даґ зберігав у замкнутій шухляді письмового столу. Все це Мікаель склав у конверт і відніс до свого кабінету, а решту матеріалів, що стосувалися проекту Даґа Свенссона, повернув на колишнє місце на його письмовому столі.

Лише покінчивши з цими справами, він перевів дух і спустився до супермаркету навпроти, щоб випити філіжанку кави і закусити піцою. Він керувався хибним припущенням, що поліція може прийти у будь-яку мить, щоб ознайомитися з умістом робочого столу Даґа Свенссона.

Перший успіх у ході слідства з’явився вже на початку одинадцятої ранку, коли зателефонував доцент Леннарт Гранлунд з Державної кримінально-технічної лабораторії в Лінчьопінґу.

— Я щодо подвійного вбивства в Енскеді.

— Уже?

— Револьвер надійшов до нас сьогодні рано-вранці, і хоча я ще не закінчив аналіз, але вже можу повідомити дещо для вас цікаве.

— Чудово. Розкажи, що ти з’ясував, — терпляче попросив констебль Бубла.

— Револьвер марки «Кольт-45 Маґнум», виготовлений у США у вісімдесят першому році.

— Далі.

— Ми знайшли відбитки пальців і, можливо, зразок ДНК, проте цей аналіз потребує часу. Ми обстежили також кулі, якими були застрелені жертви. Постріли справді робилися з цього револьвера, як це зазвичай і буває, якщо зброю знайдено поряд з місцем убивства. Кулі розірвалися на дрібні шматочки, але є фрагмент, придатний для порівняння.

— Я гадаю, револьвер нелегальний. Серійний номер є?

— Револьвер абсолютно легальний. Він належить адвокатові Нільсу Еріку Б’юрману, куплений у вісімдесят третьому році. Б’юрман — член поліцейського стрілецького клубу і мешкає на вулиці Уппландсґатан поблизу Уденплана.

— Слухай, це ж чортзна-що!

— На револьвері ми також знайшли кілька відбитків пальців. Відбитки залишені принаймні двома різними особами.

— І що ще?

— Можна припустити, що частина з них належить Б’юрманові, якщо тільки револьвер не було вкрадено або продано, але такої інформації у мене, в усякому разі, немає.

— Ага! Таким чином, у нас з’явилася, що називається, ниточка.

— Інша особа знайшлася в поліцейському реєстрі за відбитком великого і вказівного пальців.

— Хто це?

— Жінка, дата народження тридцяте квітня сімдесят восьмого. Її було затримано з приводу бійки в Старому місті в дев’яносто п’ятому році, тоді ж у неї були зняті відбитки пальців.

— А ім’я у неї є?

— Звичайно! Лісбет Саландер.

Констебль Бубла скинув бровами і записав ім’я та ідентифікаційний номер у блокнот, що лежав перед ним на столі.

Повернувшись до редакції після пізнього ланчу, Мікаель Блумквіст пішов у свій кабінет і замкнувся там на ключ на знак того, що йому не можна заважати. Він ще не встиг розібратися з усією інформацією, яка знайшлася в електронній пошті і записах Даґа Свенссона. Тепер він читав книгу і статті Даґа зовсім іншими очима, пам’ятаючи, що автор уже мертвий і нічого не відповість на питання, що можуть виникнути.

Ще треба було вирішити, чи можливо взагалі коли-небудь видати цю книгу, а крім того, з’ясувати, чи є в книзі матеріал, який міг стати приводом для вбивства. Увімкнувши свій комп’ютер, Мікаель почав працювати.

Ян Бубланськи швидко переговорив з начальником слідчого відділу і поділився з ним даними, отриманими криміналістичною лабораторією. Було вирішено, що Бубланськи і Соня Мудіґ навідаються до адвоката Б’юрмана для розмови, яка може обернутися допитом або, якщо того вимагатимуть обставини, арештом, тоді як співробітники Ханс Фасте і Курт Свенссон звернуться до Лісбет Саландер за поясненням, яким чином її відбитки пальців опинилися на знарядді вбивства.

Знайти адвоката Б’юрмана на перший погляд здавалося справою неважкою. Його адресу можна було знайти в реєстрах платників податків, власників зброї і автовласників; крім того, він просто значився в телефонній книзі. Бубланськи і Мудіґ під’їхали до Уденплана, і їм пощастило проскочити в під’їзд будинку на Уппландсґатан слідом за якимсь хлопцем.

Далі пішло гірше. Вони подзвонили в двері, але ніхто не відчинив. Вони поїхали в контору Б’юрмана на площі Святого Еріка і тут зазнали такої самої невдачі.

— Можливо, він у суді, — припустила інспектор Соня Мудіґ.

— А може, він пристрелив цих двох і полетів до Бразилії, — відгукнувся Бубланськи.

Соня Мудіґ кивнула і покосилася на свого колегу. Їй подобалося його товариство, і вона була б не проти навіть пофліртувати з ним, якби обоє вони не жили щасливим сімейним життям, причому вона сама була матір’ю двох дітей. Прочитавши таблички на сусідніх дверях цього майданчика, вона з’ясувала, що Б’юрмановими сусідами були зубний лікар Нурман, контора під назвою «Н-Консалтинг» та адвокат Руні Хоканссон.

Вони постукали в двері Руні Хоканссона.

— Доброго дня, моє прізвище Мудіґ, а це інспектор кримінального розшуку Бубланськи. Ми з поліції і прийшли у справі до адвоката Б’юрмана. Чи не знаєте ви, де його можна бачити?

Хоканссон похитав головою:

— Він тепер рідко