Читати книгу - "Серце гріє"

могли допомогти з переказуванням грошей і з новими документами. Причому зробити це швидко. Дато Мора напевне в курсі того, що трапилося в Гераклеї. Нескладно припустити, куди вирушать Вен із Альрауне, й розрахувати приблизний час їхнього прибуття на місце. Якщо він затримається більше ніж днів на два, грандмайстриня щось запідозрить. Вен не збирався лестити собі, припускаючи, що вдостоївся хоча б якоїсь довіри з боку Мори. Якби вона довіряла бодай комусь, їй ніколи б не вдалося піднестись так високо. Якби не пристрасть до темних наук на кшталт некромантії, Мора цілком могла б стати членом високої ради магів.

Однак між настільки пишним титулом і не зовсім законними експериментами грандмайстриня обрала друге. Вен уявлення не мав чому і, мабуть, не тільки він. Потайливість Мори в цьому, та й у всьому, що стосувалося її самої чи її занять, надавала величезний простір для здогадів. Але яка від них користь? Принаймні дато або вже наповнила місто своїми шпигунами, або зробить це найближчим часом.

Перебираючи в пам’яті знайомих, майстер зупинився на Протагорі. Років із п’ять тому Вен спіймав цього хлопчака, коли той намагався чистити чужі кишені. З кишенями Вена йому не пощастило, але оскільки спілкування з міською вартою в плани майстра не входило, довелося гарненько всипати нещасному. Однак того побиття не дуже налякало. Набагато цікавіше йому було те, як Вен зміг його виявити — схоже, хлоп’я вважало себе одним із найкращих злодіїв міста. Врешті-решт майстер, який саме закінчив серйозну справу і планував місяців зо два відпочити, показав хлопчиськові кілька прийомів. Той учився швидко, мав справжній талант віртуозного очищення пухких гаманців. Майстер вирішив, що гріх пропадати такому талантові, та звів його де з ким у тіньових міських колах. Але хлопчисько виявився не надто контактним. Як на Вена, це було швидше плюсом. Протагор брав те, що йому потрібно, й відразу йшов — не зв’язуючи себе зобов’язаннями, не прилучаючись до жодного угруповання, до жодного ордену. Далі шляхи Вена й Протагора кілька разів перетинались, і, наскільки було відомо першому, хлопчисько так і не зрадив своїх ідеалів. Вільний художник серед злодіїв був зараз найкращою кандидатурою для отримання необхідного. Відсутність тісних зв’язків із колегами по ремеслу з одного боку давала надію, що Протагор не потрапив у зону уваги засланців Мори, а з іншого — злодій з вулиці, який займається деякими особистими махінаціями з документами, не збудив би особливих підозр у кримінальних колах. Завдяки цьому перебування Вена й Альрауне в Левкотеоні могло пройти зовсім непоміченим, що майстра цілком влаштувало б.

Ці думки турбували майстра, поки подорожани неквапом проїздили вузенькими вулицями робітничого району Левкотеона. Тут, на відміну від центральної частини, майже не було візків, торговців або жебраків. Триповерхові будинки нахилялися один до одного, майже цілком закриваючи небо, й на вуличках було темно та задушливо. Ледь чутно постукували дерев’яні віконниці, ляскала на вітрі розвішана по крихітних балконах білизна. Місто завжди ніби вимирало в полудневу годину, жовті міські стіни випромінювали спеку, мов розжарене вугілля. Там, де сонце діставалося до вимощеної камінням землі, його промені палахкотали так яскраво, що боляче було дивитися. У такий час не були потреби дбати про таємність — навіть птахи сиділи в гніздах під розжареними дахами, намагаючись зайвий раз не вдихати повітря, що обпікало легені. Нещадне сонце не турбувало тільки Альрауне. Вбрана в традиційний чоловічий одяг цієї місцевості, вона почувалася так само комфортно, як у звичній сукні. Ані каптан по кісточки, ні накинутий мишлах — кремове напинало, вистрочене золотавою ниткою, чи іхрам — запона для голови та шиї, а тим більше — обруч на голові нітрохи їй не заважали. Сам майстер не зносив подібного вбрання, і ремені зі вставленими голками, які він носив у рукавах, на ногах і навіть на поясі, намокнули від поту й, більше не підтримувані тонкою щільною сорочкою, ковзали по тілі.

Нарешті мандрівники дійшли до невеличкого будинку з потрісканими стінами й таким само дахом. Усередині виявилося нітрохи не прохолодніше, ніж іззовні. Смагляве хлоп’я в білій тюбетейці підхопилося з килимка й кинувсь до гостей, щебечучи місцевою говіркою. Вен озвався мовою південних бедуїнів, підносячи коротку молитву. Схоже, сьогодні небеса були прихильні до майстра — хлопчисько відповів ламаною лаційською, найпопулярнішою мовою в цій частині світу. На Венове щастя, мови бедуїнів хлопчисько не знав, інакше жахливий акцент і не менш жахлива граматика відразу виказали б майстра.

— Я та мій син хотіти кімната, — відповів майстер, наслідуючи кепську вимову служника.

— Є багато кімната. Гарний кімната. Дешево. Два золоті день.

— Два золоті? — Вен розвернувся й підштовхнув Альрауне до дверей, проговорюючи під ніс ті бедуїнські слова, які невиразно пам’ятав. Здається, він вимовив щось на кшталт «циновка, велика пустеля, верблюд, скорпіон», але для юного портьє це звучало страшною незнайомою лайкою.

— Один золотий. Один золотий і їжа вечір.

Майстер зобразив граничну замисленість, після чого кивнув і дістав гроші. Хлопчисько супроводив нових постояльців у кімнату нагорі. Чотири стіни, дах і кругла діра замість вікна. В один золотий входили дві циновки, кілька подушок, низький столик та іржава раковина. Страшно було подумати, який же вигляд тоді має вечеря. Вен сподівався, що вони не затримаються в цьому місті так надовго.

Щойно маленький слуга вийшов, Вен дістав із похідної сумки свисток і дмухнув у нього. Пролунав ледь чутний писк.

— Що це? — Альрауне розглядала трубочку так, ніби ту було зроблено з дорогоцінного металу.

— Свисток. Він приманить листоношу.

— Листоношу? Того, котрий носить у сумці листи з посилками та віддає їх людям?

Майстер розреготався: уявив собі статечного дядечка, що влітає у вікно на поклик свистка.

— Ні, сокола. Він передасть моє повідомлення Протагору. Я напишу його на папері та вставлю в кільце на лапі птаха, — додав Вен щоб уникнути запитання: «А як передасть, соколи ж не вміють розмовляти». Майстрові подобався придуманий хлопчиськом спосіб спілкування. Ніяких зв’язківців або підставних осіб, ніяких побоювань, що хтось донесе варті. Дав свистки кільком клієнтам, ті передали знайомим зі схожими проблемами й так далі — без роботи не залишишся. Навіть якщо хтось закладе й охоронці правопорядку спіймають сокола — відстежити політ птаха неможливо, а якщо використати магію, власник пернатого довідається про це набагато раніше, ніж бойовий загін міської варти добереться до місця призначення. Протагор вочевидь знав свою справу.

Посланець з’явився приблизно за півгодини. Вен накидав коротку записку, використовуючи при цьому алхімічне чорнило. Якщо поблизу від того, хто читає, виявиться активне магічне поле — наприклад, сильний чарівник