Читати книгу - "Піди туди, не знаю, куди!, Сніжана Федорова"

  То що ж казав король? Що в кожному з порталів може знаходитися ключ до довголіття чи безсмертя. От якби знати напевно! Адже кожен світ може мати чи не мати такий!

  Куди ж податися? Лицар зупинився приблизно у центрі плато. Майже поруч одна з одною знаходились таємничі брами інших світів. Ліворуч від нього застигли у повітрі потужні закільцьовані струмені прозорої води. Дьйорк обережно доторкнувся пальцем до цієї води. Вона була прохолодною і твердою, наче лід! Всередині брами молодик побачив блідо-блакитний світ, розташований біля підніжжя білих скель… Цей світ був спокійним. І здавалося, цілком безпечним. Бо здавався безлюдним.

  Він ступив до центру гірського майданчика і завмер перед кам'яною брамою. Вона також була потужною замкненою аркою з великих сірих каменів. Крізь ворота виднілася масивна гірська ущелина, якою переміщалися тварини, схожі на гірських баранів, а в сіро-жовтому небі ширяли великі птахи.

  Праворуч знаходилась вогняна брама. До неї було страшно навіть підійти ближче! Вона палахкотіла з обох боків двома жовто-червоними язиками, що з'єднувалися вгорі на висоті людського зросту. Повітря біля них було гарячим і коливалося страшними хвилями. Крізь браму неподалік виднілася гора з діючим вулканом, а на багряному небі літали величезні... дракони! Таких не було у їхньому світі. Але про таких ходили легенди, що ці страшні чудовиська прилітали колись у їхній світ.

  Всі ці картини були досить страхітливими. Дьйорк замислився. Йому треба було зробити свій вибір і якнайшвидше. Кам'яний світ здавався йому якимось стабільнішим, більш схожим на його власний і тому безпечнішим. Через це, щоб підбадьорити себе, дістав із поясної сумки пасмо волосся своєї коханої, подарованої нею йому на згадку, притиснув до серця, поцілував і тепер уже сміливіше переступив межу, що відокремлювала його світ від кам'яного...

  Жовтувато-сіре небо відразу почало діяти дещо гнітюче. Але лицар намагався не звертати на це уваги. Він мав спуститися вниз по ущелині між гір. Молодик це зрозумів інтуїтивно, коли глянув на просвіт, що утворився вдалині між гір. Звідти його засліплювало чорно-золотисте сяйво. І він відчував, що йому треба дістатись саме туди.

  Нікого з живих розумних мешканців, крім копитних, Дьйорк не бачив. Але це його не дивувало. Нехай він краще нікого не зустріне, ніж йому доведеться боротися з кимось!

 Спускатися, хоч і нерівним камінням, було значно легше, ніж долати його попередню дорогу на священну гору. Молодий чоловік стрімко йшов, сподіваючись до темряви, яка невідомо коли могла тут наступити, прийти до сяйва, і не забував дивитись на всі боки. У принципі, пейзаж тут був досить одноманітний – лише сіро-коричневі скелі.

  І ось, нарешті, він оминув ущелину і вийшов до безмежного сяючого виду... королівства, яке було збудовано в середині фантастичних кам'янистих ландшафтів. Все: від невеликих дивних будиночків - до величезних палаців було збудовано з незвичайного каменю. Одні камені були мерехтливими, інші переливались зеленувато-синьо-фіолетовим кольором. Коли він краще придивився, то побачив, що невеликі кам'яні брили поруч з палацом плавно і повільно змінювали форму під дією помаранчевого сонця.

 Спочатку Дьйорку здалося, що його засліпило сяйво дорогого каміння! Посередині пейзажу він побачив величну будівлю, спрямовану вгору своєю вузькою та гострою вершиною. Схоже, що замок був збудований із чорного обсидіана, який досить рідко зустрічався у їхньому світі. Палац був прикрашений дрібними дорогоцінними кристалами, що блищали на сонці, і відкидали відблиски на все довкола.

  Пізніше, коли почне темніти, лицар зрозуміє, що ці відблиски висвітлювали вночі місто довкола.

 Лицар наблизився до стіни, що оточувала чудове кам'яне місто. У входу до висячого мосту, що з'єднував вхід у фортецю і навколишній світ, стояли два величезні кам'яні лицарі. На вигляд вони теж були висічені з чорного блискучого обсидіана. Але, коли Дьйорк підійшов до них, раптом каміння ніби ожило. Статуї зімкнули стиснуті в руках величезні сокири на довгих рукоятках, закриваючи прохід на міст.

  - Хто такий? - страшним утробним голосом спитав один із них.

  - Лицар Дьйорк Монтегю зі світу Альтізорр.

  - Куди йдеш?

  - До Вашого Правителя.

  - Навіщо?

  - За дорученням мого короля країни Еронея Гриуса Четвертого!

 Два чорні кристали, розташовані в місці очей стража, ретельно оглянули прибульця і ​​потім вартові звільнили йому прохід.

 Звичайно, в глибині душі лицар був наляканий. Але, на те він і був посвячений лицарем, аби не показувати переляку іншим. Отже, він зібрався з духом і ступив на міст... Збоку здавалося, що міст був тендітний і надто високо висів над ущелиною. Але, ступивши на нього, Дьйорк відчув ногами міць мостового каміння. Він неквапливо пройшов кілька кроків і перед ним повільно відчинилися блискучі чорні ворота з золотими петлями.

 Його здивованого погляду постала казкова картина саду, що оточував королівський палац. Рослини в ньому також росли з дрібних витягнутих кристалів, що мерехтіли жовто-рожево-блакитним світлом, і випромінювали в повітря сріблястий пил.

 Зойкнувши від благоговійного захоплення, лицар опустився на садову лавку. Вона теж виглядала, як зручний темний камінь. На дотик він виявився теплим. І під тілом молодика сидіння прогнулося найзручнішим способом для відвідувача.

 - Що ж мені робити зараз? — тихо спитав уголос Дьйорк. - Адже вже ніч на дворі.

 Сріблястий Місяць м'яко світив у темряві. І лише палац та кам'яний сад освітлювали нічне місто своїми святковими відблисками.