Читати книгу - "У пошуках Оґопоґо, Леся Вороніна"

пляж із золотим піском — вузенькою смужкою твердого кам'янистого ґрунту, а шведський стіл нагадуватиме сніданок у піонерському таборі. Тому, відриваючи від серця чесно зароблені 300 доларів (саме стільки ще донедавна коштувала найдешевша путівка до омріяної теплої країни), їдьте лише в той готель, який вам рекомендували друзі чи знайомі.

Ми з подругою зробили саме так і несподівано для себе опинилися у дивовижному місці — великій квітучій оазі, яку створив серед мертвих пісків Синайського півострова італійський бізнесмен. Саме тому, що це готельне містечко одразу будувалося за єдиним проектом, воно ідеально пристосоване для того, аби туристові було зручно. Білі будиночки, що нагадують казкові палаци з «Тисяча і одної ночі», ідеально чисті доріжки серед смарагдових газонів, три маршрути маленьких відкритих автобусиків — «таф-тафів», що безкоштовно довезуть тебе у будь-яке потрібне місце — чи то на один із пляжів, чи то до спортивних майданчиків, чи до

маленького східного базарчику, де продається весь набір екзотичних єгипетських товарів.

Під вікнами нашого готельного номера шелестіли листям височезні дерева — пальми й фікуси. У мене точнісінько такі ростуть удома в горщиках, тільки домашні разів у десять менші. Відчуття таке, ніби тебе переселили у гігантську оранжерею, адже не можуть серед зими квітнути малинові, жовті й пурпурові квіти, над якими пурхають барвисті метелики! Це відчуття нереальності супроводжуватиме вас у Шарм-ель-Шейху перші кілька днів, особливо коли ви вперше зануритесь у теплі води Червоного моря. Тільки неодмінно одразу ж купіть маску і трубку, бо без них ви не побачите головного — табунів різнобарвних, неймовірно яскравих риб.

Моя подруга уже потім, у Києві, призналася, що перший день майже нічого не бачила, бо просто плакала від щастя і сльози заливали маску. Я була стриманішою, але фантастична картина, яка відкрилася одразу ж, щойно я стрибнула з понтона у прозору блакитну воду, стоятиме у мене перед очима завжди. Піді мною росли чудові квіти — малинові, жовті, бузкові. Це кораловий риф, що підступає до самого берега, і тому в море можна потрапити лише з понтона. Риби — блакитні, жовті, фіолетові, чорні, смугасті й розцяцьковані кольоровими плямками — підпливають до вас зовсім близько, адже тут заповідник і на риб ніколи не полювали. А за вивезення навіть маленького шматочка коралів загрожує штраф у 1500 доларів.

Щоправда, нашу коралово-рибну ідилію було порушено вже першого дня. Коли ми, щасливі й сповнені неймовірних вражень, вилізли по металевій драбинці на понтон і вмостилися на зручних пластикових шезлонгах, просто над моїм вухом хтось загорлав: «Светка! Іді пасматрі — здесь такая риба прікольная — морда кирпичьом!»

А огрядна тітонька, явно схильна до братання з представниками колишніх союзних республік, почувши, що ми розмовляємо українською, голосно сказала своїй сусідці: «А ти знаєш, Катя, для меня главное, чьтоби человек бил хароший. Даже еслі он еврей ілі, дапустим, ха- хол…»

Ми сумно перезирнулися і зрозуміли, що насправді у будь-якій бочці меду все ж має бути хоча б невеличка ложка дьогтю, і почали сторожко обходити великі скупчення наших галасливих і позбавлених будь-яких комплексів сусідів по готелю. Нам було так добре спілкуватися з мовчазними рибами, які довірливо підпливали нам до рук і випрошували гостинця — виявляється, життєрадісні російські туристи, незважаючи на всі заборони, привчили єгипетських рибок до частування. «Петя! — ображено кричала смаглява дівчина, стоячи на понтоні й кидаючи в море шматки булочки. — А чево ані не пливут?» На що лисий пузатий Петя по- хазяйськи відповідав: «Нічьо! Жрать захатят — пріпливут!»

Це просте життєве правило Петі спрацьовує й у спілкуванні з численною готельною обслугою (тут працюють лише чоловіки). Арабські коридорні, прибиральники, охоронці, офіціанти завжди готові прийти вам на допомогу: піднести валізу, показати дорогу до номера, якщо ви заблукали серед безлічі будиночків, басейнів, клумб та спортивних майданчиків.

А що вже казати про запопадливих і приставучих, як шевська смола, продавців, які кидаються до тебе, заманюючи до своєї крамнички, віддано заглядають в очі і примовляють: «Захаді пасматрі! Пакупать не нада!» і при цьому страшенно ображаються, почувши слово «патом». «Патом — суп с катом!» — передражнюють вони очманілого туриста. Але тут-таки кидаються до нас і, дізнавшись, що ми українці, дружно починають скандувати: «Разом нас багата, нас не па-да-ла-ти!»

Хвала Богу, хоча б у Єгипті ще живі спогади про романтичні помаранчеві події…

Єгипетські спокуси, або Помста фараона

(Кулінарні поради та застереження…)

Тепер, коли до Єгипту легше поїхати, ніж до рідного Криму, юрми українців, спраглих сонця, моря й шари, що зветься шведським столом, посунули до Шарм-ель-Шейха й Хургади. Про що ж згадує пересічний турист, повернувшись із цього омріяного краю? Ну, звісно, про піраміди, сфінксів з пооббиваними носами, отари грайливих рибок, котрі вихоплюють частування просто з рук, неймовірну сексуальну активність смаглявих єгиптян та екзотичні східні страви.

Хтось, прицмокуючи язиком і мрійливо мружачись, вимовляє слово «кус-кус», і у вашій уяві постає фантастична вишукана страва, що її подають на розмальованій блискучій таці. Насправді ж це гостра густа кулеша зі шматками м'яса, цибулею, картоплею й квасолею. Вона обпікає піднебіння й змушує літрами пити все, що трапиться під руку.

А ще вам радитимуть скуштувати кюфту — соковиту котлету, схожу на колись популярний у наших забігайлівках люля-кебаб. Що вже казати про неймовірний вибір морепродуктів — такого розмаїття риб, молюсків та членистоногих ви не зустрінете ніде в світі. А потім досвідчений мандрівник почне розповідати про велетенські купи екзотичних фруктів, що громадяться на щедрих столах у готельному ресторані, де ви можете брати всього СКІЛЬКИ СХОЧЕТЕ. Це і дивовижний плід ґуава, схожий на нашу грушу, але зовсім інший на смак, це й харанкеш — маленькі помаранчеві кульки, сховані в сухих хатинках-коробочках. Вони неймовірно смачні, кисло-солодкі, саме харанкеш, або, як його називають у наших супермаркетах, фейзалес найкраще тамує спрагу й збуджує вовчий апетит.

Вабитиме ваше око й гігантська полуниця, але не та штучно-ватяна, що її цілий рік продають у наших холодних краях, а соковита й ніжна, щойно зірвана з грядки. Ясна річ, що ваша рука тягтиметься й тягтиметься до свіжих, а не засушено-заморених фініків, соковитого інжиру і розкішної перестиглої хурми. І ви, прицмокуючи й непристойно сьорбаючи, всмоктуватимете в себе цю медово-солодку жовтогарячу масу і пригадаєте, як на рідному київському базарі лагідний чорнявий продавець з чесними карими очима, продаючи вам за скажені гроші тверду, як зелені яблука, хурму, примовляв:

Не самневайтесь, девушка, беріте: пала- вина — мьод, палавіна — сахар!

І як, прийшовши