Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— АААА! Що ти за таке, не підходь до мене! Через мить, піднявши голову, Бернард зрозумів, що то була лиш його уява, але було вже занадто пізно.
Відразу ж, вираз обличчя дівчини перед ним змінився на обурений, а лице насупилось.
— Ах ти малий вертихвосте! Ти зовсім забув з ким розмовляєш? Мрійний дурню! Подумай ще раз гарненько...поки я тобі не врізала!?
(Але хлопець замість того щоб злякатись з такої реакції, чомусь лише посміхнувся)
— А, це ти, Абелія... – промовив Бернард. Відкривши очі повністю, той продовжував дивитися на обличчя співрозмовниці, наче нічого не казав у дрьомі.
— Так, а хто це може бути ще? І чого ти на мене так трощишся, га?
— Можеш надалі не з’являтись, так раптово?! Я аж злякався.
— І після того, що втнув, смієш щось казати? – фиркнула співрозмовниця, відвертаючись від Бернарда з роздратованим виразом обличчя, надувши щоки.
— Ти про що взагалі? Я можу помилятися або забути, тому пробач – ти ж знаєш який я буваю мрійливий.
— В тому і справа, що нічого не зробив.
— Як це розуміти? В якому сенсі?
— А хто обіцяв мені вчора допомогти зі збором моркви і не прийшов? І, до речі, я переймалася за тебе…Моя мати казала, що ти захворів.
— Прийми мої вибачення, сьогодні я обов’язково загладжу свою провину. Як гадаєш, може нам пройтись по місту ввечері, після роботи?
— Кхм…Ну якщо придбаєш мені щось смачненьке то… я подумаю.
— Добре – до того ж це моя провина. Я вчора тільки пройшовся по вуличкам, знайшов цікаві місця.
— Так виходить ти й не хворів зовсім?! Так ще й байдики бив, готуйся малий. Зараз отримаєш! – насупила вона брови так, що вени прослідковувались.
— Я ж старше за тебе... – перелякано вимовив Бернард.
— Закрий рота, дурню! Мати казала, що дівки дорослішають раніше хлопців. Я значить тут батрачила з ранку до вечора, а він байдики бив?! – а ну йди сюди - я тобі кулаків насуваю!
— Почекай – ти не так зрозуміла…це моя м... – вималював прощіння невинний хлопець.
— Зараз я тобі покажу, як прогулювати роботу!
— Допоможіть, хто небудь! – волів Бернард, поки отримував від подруги на горіхи.
***
Минуло кілька хвилин.
Кволий Бернард лежав на землі із синцем на щоці.
— Ну, чого ти раніше не казав, що сталося – тепер я можу бути спокійна. Підемо ближче до комору, подивимся, що по справах на сьогодні. – Вона повернулась і знову запитала:
— Так ти зі мною?
— Я, мабуть, ще трошки тут полежу, адже моя зміна лише через годину почнеться, не раніше. До того ж сьогодні зовсім не спалося.
— Ну, дивись мені, тільки без запізнень! – показавши двома пальцями на хлопця, а потім на себе.
— Ах, не погано було б ще трошки здрімнути…Головне – не прогледіти.
— Ех, пам’ятаю, як ми з тією задиракою тільки познайомилися...
***
П'ять років тому, в житловій частині ратуші, кімната для гостей.
Мер і його дружина сиділи в кріслі в центрі холу, разом з декількома людьми. За вікном лився дощ, немов з відра.
Раптом роздався стук, і через мить увійшли двоє. Першим заскочив хлопчик, років шести в звичайній сорочці, а другий — чоловік середнього віку. Рівний чуб малого Бернарда, з його охайним зовнішнім виглядом, контрастував до брудний робочої куртки батька, з купою залізних інструментів поверх. Старий виглядав, як дід, бо мав неохайну бороду, що я давно не голив і декілька сивих локонів.
У передпокої опинилися син і батько – Бернард і Гаміл.
— Ну як тобі тут, синку? – запитав Гаміл, знімаючи коричневу куртку.
— Ого, тут так просторо і гарно батьку!! – оглядаючись, радіючи новому казав малий Бернард.
— Ось бачиш, я таки говорив, що тобі тут сподобається. Тут працює Мер нашого містечка.
— А хто це такий? – спитав малий.
То є Головний управляючий всім містом, де ми всі разом живемо, – розповідав батько синові, виходячи з кімнати передпокою.
— Вау, от би його побачити.
— Я думала, ви вже не прийдете, дорогі, – казала мила бабуся, що підійшла до нас – тітка Єлиза.
— Зустрічайте, ось і наші гості прийшли!
Урочисте вбрання цієї "тітки", з легкістю компенсувало її чималий вік. Прекрасна біла сукня, що була при ній сьогодні, вражала кожного не лише пишністю в плечах, а й суцільною довжиною, що перекривала не тільки стопи, а й взуття. Одежа була прикрашена різними чарівними візерунками, від яких було просто відвести погляд. Також, її мила посмішка, яка завжди налаштовувала на позитивні емоції, відчуття теплоти та затишку.
— Вже всі вас зачекались вас, проходьте, – вказала тітка в центр великого зала – головного приміщення мерії. Це простора зала не поступалася за розмірами всім іншим кімнатам в будівці взятих разом, а в центрі розкинувся довгий стіл та лави по обидва боки.
— І ще кілька цікавинок є у мене, диви… – лагідно вела бесіду матір Бернарда – розмовляючи з іншою, незнайомою для хлопчика дівчиною.
В якийсь момент незнайомка повернулася в бік хлопця:
— О це ж той самий пан Бернард, син найвідомішого ремісника нашого містечка?
Вона виглядала сильно молодше його матері, її вбрання виділялася на фоні інших бо було повністю зшите з різних тканин, знайдених під рукою.
— Так це я. Ви багато чули про мого батька, або вже знайомі? – поцікавився хлопець.
— З Майстром Гамілом, твоїм батьком - я познайомилась не так давно – казала вона. Дивно - чому я не пересікалася з ним раніше, ми ж з одного міста.
— Це і не дивно, бо він постійно зайнятий. Завжди бачу як він щось крутить в сараї. Навть не завжди додому приходить ночувати. Такий ось він.
— Але з деякої сторони це навіть круто – значить, що він відданій своїй справі на всі 100!
— Авжеж – він стільки крутих штук створив.
— Гей! – пролунало біля них
Їх жвавий діалог перервав писклявий голосок:
— Чому ж саме на мене одну не звертають жодної уваги!? - лунало від невеличкої дівчинки з іншого кутка лави.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs», після закриття браузера.