Читати книгу - "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"

- Двісті двадцять один, - поправив його Бобик і повернув голову до Артема. - Дай морозива.

- А ти, Бобик, все такий же, - посміхнувся кіт. - Тобі б тільки поїсти. Нічого не міняється.

Артем махнув паличкою, проказав заклинання, але морозиво не з'явилося. Боба з нетерпінням переминався з лапи на лапу і не зводив погляду з хлопця. Артем проговорював заклинання ще раз, і ще, і ще... Але нічого не відбувалося.

- І нічого не вийде, - спокійно промуркотів кіт. - На цьому острові ніяка магія не діє. Кого ти привів, цього разу Каштановичу? - запитав кіт, поглянувши строго на Бобика. - Це ж діти. А тут, як ти знаєш, не зовсім безпечно. Це ж казка.

- Ви хто? - запитали діти.

- Хто, хто, - роздратовано сказав Боба, - дід Пихто. Це кіт Веремія, Баюн! Ех, пропало моє морозиво!

Ображений песик ліг у тіні під липою.

- Ви той самий знаменитий кіт, що все на світі знає? - запитала Віка.

- Та ні, це перебільшення, - задоволено посміхнувся кіт. - Так, дещо знаю.

Боба під липою пирхнув і промовив:

- Задавака. Ще й випендрюється.

- Кіт Баюн, дорогий, рідненький, допоможи, будь ласка! - заблагав Артем. - Нам дуже потрібна твоя порада.

- Я слухаю тебе, хлопче, - задоволено промуркотів кіт. Йому подобалось, коли до нього ставилися з повагою. - Напевно, хочеш дізнатися, як повернутися додому. 

- Ні! Не додому! - запротестував Артем.

І хлопчик переказав коту Баюну історію про нещасного клоуна. Кіт хвильку мовчав, а потім заспокійливо промуркотів:

- Це не добре.

- Що не добре? - запитали діти.

- Рижика кривдили, - сумно продовжив Баюн. - Я був на тій виставі разом із Веремієм. У нас був свій номер, і публіка нас обожнювала. Всі аплодували, були в захваті. Це був успіх. Але те, що сталося з Рижиком, як із ним повелися глядачі, було дуже сумно. Я чув його прокльони, бачив, як він зник. Подумати тільки, - задумливо промуркотів Баюн, - минуло двісті років, а мені здається, що це сталося лише вчора. Так це правда, що всі циркові артисти зникли? 

- Так, - кивнув Артем. - Стійте! - до хлопчика дійшло те, що сказав кіт. - Так ви все знали. Ви бачились з чародієм. Ви знали, що ми прийдемо сюди.

- Подумати тільки, - продовжував міркувати Баюн, не звертаючи ніякої уваги на слова Артема. - Яка ж сила була в цього маленького клоуна. Навіть через двісті років він їх дістав.

- Так ви допоможете нам? - благально запитали діти.

- Куди ж вас подіти, - важко зітхнув кіт. - Без Рижика ви додому не потрапите. Тепер тільки з ним. Інакше залишитеся тут назавжди, блукатимете як примари по різних казках.

Діти здивовано обвели поглядом острів.

- Ні, не на цьому острові, - сумно посміхнувся кіт. - Тут таких острівців сотні, тисячі. Ви можете вічно блукати цими острівцями. У кожного з них своя історія, своя казка. Будете блукати цими казками довіку і так і не потрапите в свою.

Діти з подивом подивилися на кота.

- Так, ваш світ - це ваша казка, - загадково промуркотів Баюн. - Тож постарайтеся. Розсмішіть його. Зробіть добру справу для своєї казки, у якій ви випадково або й ні стали головними героями.

- А якщо він не розсміється? - злякано вигукнула Віка. - Що тоді?

- Я ж сказав, залишитесь тут.

Перелякані діти мовчали. Кіт задумався, а Боба дрімав у тіні під липою.

- Значить так, Каштанович! - голос кота цього разу прогримів, як грім серед ясного неба.

Бобик навіть підскочив від несподіванки.

- Як? - вирячив очі пес.

- Підете до «ЗАБУТОГО ПАРКУ», - задумливо мовив кіт. - Там і будете шукати Рижика. Я думаю, він там.

- А може, нехай вони самі? - піджав хвоста Бобик.

- Каштанович! Не дрейф! - підвищив голос Баюн. - Як тобі не соромно! Ти ж рідня самому Сіркові, який провів сірого вовка на весілля, напоїв його, нагодував, а тоді до лісу прогнав, коли люди його під столом вгледіли. Ото я вам скажу історія! Весела. До речі, - звернувся кіт до дітей, - чи не хотіли б ви побувати на тому весіллі? Я можу влаштувати. Хоч зараз.

- Ні, - замотали головами діти. - Нам до Рижика потрібно. Додому. Може, наступного разу.

- А дарма. Ну, нехай і наступного разу, - погодився кіт. - Тільки до нас ой як нелегко потрапити. Бобику, вперед, веди їх.

- Добре, пішли, - наказав песик. - Тільки чур мені потім морозиво.

ЗАБУТИЙ ПАРК

Бобик побіг до липи і швидко зник за товстим стовбуром. Артем з Вікою втратили собачку з поля зору. Діти запанікували: тільки Боба зв'язував їх з їхнім світом, і ось він зник. Артем з Вікою озирнулися, щоб запитати у кота, де подівся Боба. Але кота Баюна вже також не було, зник і золотий ланцюг. Знову подивилися перед собою — Боби не видно. Як крізь землю провалився. Хоч рятуй кричи.

- Ну де ви там застрягли! - почулося із-за липи.

Діти зраділи і швидко побігли на голос Боби. Оббігли кругом товстелезний стовбур старезної липи і застигли, мов громом уражені. Там, де ще хвилину назад шумів океан, де вони стояли на золотому піску і розмовляли з котом Баюном біля розквітлої липи, тепер перед ними, посеред безкрайнього степу, розкинулося величезне, закинуте людьми мега-містечко. Перед Артемом, Вікою і Бобиком стояли різноманітні атракціони — від каруселей до американських гірок. Височезне чортове колесо, немов скелет якогось динозавра, стоїть покинуте, обросле мохом і поїдене іржею. Тиша огортає кожен куточок парку, ніби тут сам час зупинився.

В центрі цього зловісного місця височіє величезний цирковий намет, колись яскравий і гучний, тепер він похмурий і зношений. Його кольори потьмяніли, а тканина пошарпалася від дощу. Вітер ворушить залишки плакатів, на яких вже ледве видно старі афіші з малюнками артистів.

Повний місяць немов примара висить над самотнім парком, його холодне світло заливає пустий простір між атракціонами, кидаючи довгі моторошні тіні. Непрацюючі атракціони виглядають примарно в цьому місячному сяйві: колеса огляду без руху завмерли, гойдалки пронизливо скриплять від легкого подиху вітру, немов чиїсь невидимі руки намагаються їх розгойдати. Величезні постаті з атракціонів дивляться на порожні доріжки величезними очима, нагадуючи про ті часи, коли тут лунав дитячий сміх і радість.