Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

– Чому він не одружився? – різко запитала вона.

– Ну, – містер Саттертвейт замовк. Його відповідь, якщо коротко, зводилася до одного слова «обережність», але він розумів, що це слово для Еґґ Літтон-Ґор неприйнятне. В сера Чарльза Картрайта було багато жінок, акторок та інших, але йому завжди вдавалося триматися від шлюбу подалі. Еґґ же очевидно хотілося б отримати більш романтичне пояснення.

– Та дівчина, яка померла від туберкульозу, її звали якось на М – він наче був у неї дуже закоханий?

Містер Саттертвейт пам’ятав жінку, про яку йшлося. Ходили чутки, щоправда, не надто наполегливі, начебто в Чарльза Картрайта був із нею роман, але містер Саттертвейт ні на мить не вірив, що сер Чарльз не одружувався через вірність її пам’яті. Він намагався висловитися якомога тактовніше.

– Думаю, в нього було багато романів, – сказала Еґґ.

– Ем, можливо, – тільки й видобув містер Саттертвейт, почуваючись по-вікторіанськи.

– Мені подобаються чоловіки, в яких були романи, – промовила Еґґ. – Це показує, що вони не гомосексуалісти чи ще щось таке.

Вікторіанство містера Саттертвейта отримало сильного стусана.

Він не знав, що відповісти. Еґґ не помітила його знічення і задумливо вела далі.

– Знаєте, сер Чарльз насправді розумніший, ніж здається. Звичайно, він часто грає, щось удає, але за всім цим ховається світлий розум. І з вітрилами він вправляється набагато краще, ніж можна подумати з його слів. Коли він про це розповідає, може здатися, що все це поза, але це не так. І в розслідуванні теж. Ви думаєте, все це заради ролі – він хоче зіграти великого детектива. А я скажу так: я думаю, він би дуже добре його зіграв.

– Ймовірно, – погодився містер Саттертвейт.

В інтонації, з якою він це сказав, ясно проявлялися його почуття. Еґґ вловила їх і висловила вголос:

– Але ви вважаєте, що, «Вбивство священика» – це не триллер. Це просто «Прикрий випадок за вечерею», соціальна трагедія. А що думає Еркюль Пуаро? Він мав би знати, що це насправді.

– Мсьє Пуаро порадив нам почекати на аналіз вмісту келиха.

– Зрозуміло, – сказала Еґґ, – він старішає. Відстав від життя.

Містер Саттертвейт скривився. Дівчина вела далі, не розуміючи, що бовкнула грубість.

– Ходімо, вип’ємо чаю з мамою. Ви їй подобаєтеся. Вона так сказала.

Дещо улещений, містер Саттертвейт прийняв запрошення.

Коли вони прийшли до будинку леді Мері, Еґґ зголосилася зателефонувати серу Чарльзові, щоб пояснити «зникнення» його гостя.

Містер Саттертвейт сидів у маленькій вітальні з вицвілим чинцем та натертими до блиску старими меблями. То була вікторіанська кімната, з тих, що він подумки називав «кімнатами леді», і вона йому подобалася.

Їхня розмова з леді Мері була приємною. Нічого надзвичайного, але невимушеність тішила. Вони говорили про сера Чарльза.

А містер Саттертвейт добре його знає? Та не надто, відказував той. Він був фінансово зацікавлений в успіху однієї з п’єс Картрайта кілька років тому. Так вони й подружилися.

– Він дуже харизматичний, – промовила леді Мері, усміхаючись. – Я відчуваю це так само, як і Еґґ. Думаю, ви помітили, що Еґґ притаманне поклоніння героям.

Містеру Саттертвейту було цікаво, чи не бентежить леді Мері, як матір, таке поклоніння. Але здавалося, її це не хвилювало.

– Еґґ так мало бачить життя, – сказала вона, зітхаючи. – Ми в такій скруті. Одна моя кузина показала їй декілька місць у місті, але після того вона майже ніде не була, хіба що часом до когось навідається. Мені здається, молоді треба бачити якомога більше місць і людей – особливо людей. Інакше… ну, близьке сусідство буває небезпечним.

Містер Саттертвейт погодився, пригадавши сера Чарльза та мореплавство, але за мить виявилося, що думки леді Мері розвиваються в протилежному напрямку.

– Приїзд сера Чарльза добре вплинув на Еґґ. Розширив її обрії. Розумієте, молоді тут мало, особливо чоловіків. Я завжди боялася, що Еґґ вийде заміж за когось просто тому, що не бачила інших.

Інтуїція містера Саттертвейта швидко підказала, про кого йдеться.

– Це ви про Олівера Мендерза?

Леді Мері зашарілася, щиро здивувавшись.

– О, містере Саттертвейте, і як ви здогадалися? Так, я дійсно мала на увазі його. Колись вони з Еґґ проводили багато часу разом, але деякі його погляди мене відштовхують.

– В юності мають бути свої примхи, – зауважив містер Саттертвейт. Леді Мері похитала головою.

– Мені було так страшно. Звісно, він непогана партія, я все про нього знаю, а його дядько, який нещодавно запросив його працювати на свою фірму, дуже багатий чоловік. І не те що б… і певно, це нерозсудливо з мого боку… але…

Вона похитала головою, нездатна висловитися точніше.

Містер Саттертвейт раптом чомусь відчув себе її близьким другом. Він сказав тихо і просто.

– Та все ж, леді Мері, навряд чи вам хотілося б, щоб ваша донька вийшла за чоловіка вдвічі за неї старшого.

Її відповідь здивувала Саттертвейта.

– А може, так і безпечніше. Принаймні так є якась упевненість. В такому віці чоловіки найчастіше вже лишили свої гріхи та божевільні вчинки позаду і можна не боятися їх у майбутньому…

В кімнату зайшла Еґґ, і містер Саттертвейт не встиг нічого відповісти.

– Тебе довго не було, люба, – сказала їй мати.

– Я говорила із сером Чарльзом, матусю. Він лишився сам на сам зі своєю славою. – Вона з докором повернулася до містера Саттертвейта. – Ви не говорили мені, що гості роз’їхалися.

– Так, повернулися додому вчора, усі, окрім сера Бартолом’ю Стренджа. Він збирався побути до завтра, але вранці його викликали терміновою телеграмою. Один з його пацієнтів був у критичному стані.

– Як шкода. Бо я збиралася усіх їх як слід роздивитися. Можливо, я знайшла б розгадку.

– Яку ще розгадку?

– Містер Саттертвейт знає. О, байдуже. Олівер досі тут. Залучимо його. Він багато чого може, коли хоче.

Коли містер Саттертвейт повернувся до «Воронячого гнізда», господар будинку сидів на терасі з видом на море.

– Вітаю, Саттертвейте! Пили чай з Літтон-Ґорами?

– Так. Ви не проти?

– Звісно ні. Еґґ мені телефонувала. Дивна дівчина, ця Еґґ…

– І приваблива, – сказав містер Саттертвейт.

– Гм, так, певно.

Він підвівся і зробив кілька безцільних кроків.

– Господи, – раптом із гіркотою промовив він, – краще б я ніколи не приїздив до цього проклятого місця.

Розділ п’ятий

Втеча від леді

Містер Саттертвейт подумав про себе: «Нелегко йому». На мить йому стало шкода господаря будинку. У свої п’ятдесят два Чарльз Картрайт, веселий і галантний серцеїд, закохався. І, як він сам розумів, цей випадок був розпачливо безнадійний. Молодість тягнеться до молодості. «Дівчата не носять серця як ордени на мундирі», –