Читати книгу - " Безрозсудні серця, Victoria Chukhriy"

Руки Крістофера пітніли, коли він сидів у машині, припаркованій біля кафе, де він мав зустріти свою доньку вперше. Він не був таким нервовим вже багато років. Одне діло знати про її існування, а інше — зустріти її лицем до лиця. Усвідомлення батьківства повільно накочувало на нього в останні тижні, але тепер він зможе зробити перший реальний крок. І тепер все залежало від Єви.

Він побачив її через вікно кафе. Вона сиділа за столиком біля вікна, виглядала спокійною, але він помітив напруженість у її поставі. Поруч із нею сиділа маленька дівчинка з кучерявим волоссям, захоплено граючись кольоровими олівцями.

«Емма», — подумав він, і його серце стислося. Це була його донька, і це був його шанс стати частиною її життя.

Крістофер глибоко вдихнув, вийшов з машини і попрямував до дверей кафе. Коли він увійшов, дзвіночок на дверях продзвенів, і Єва підняла очі, щоб зустріти його погляд. Її обличчя залишалося безвиразним, але він бачив, що всередині неї вирувала буря емоцій.

Емма, не звертаючи уваги на напружену атмосферу, продовжувала малювати.

Крістофер повільно підійшов до столу і зупинився перед дівчинкою. Він опустився на коліно, щоб бути на рівні з нею, його серце билося з неймовірною швидкістю.

«Привіт, Еммо», — сказав він м’яко, намагаючись стримати емоції. «Мене звуть Кріс».

Дівчинка підняла голову, її блакитні очі — такі самі, як у його — подивилися на нього з цікавістю.

«Привіт», — відповіла вона просто, її голос був невинним і чистим.

Крістофер сів на стілець біля столу, не зводячи очей з Емми. Вона продовжувала малювати, здається, не розуміючи значення його присутності. Він намагався говорити з нею спокійно, хоча всередині все бурлило від емоцій.

«Що ти малюєш?» — запитав він, намагаючись зав’язати розмову.

Емма подивилася на нього і простягнула кольоровий олівець. «Квіти», — просто відповіла вона.

Крістофер взяв олівець і почав малювати поруч з нею. Він був приголомшений тим, наскільки невинною та відкритою була ця маленька дівчинка. Його дочка. Від думки про це у нього перехопило подих.

Єва мовчки спостерігала за ними, її обличчя залишалося незворушним, але всередині вона відчувала, як щось змінюється. Вона бачила, як Крістофер взаємодіє з їхньою дочкою, як уважно він слухає її і намагається залучитися до її світу. Це був зовсім інший Крістофер, ніж той, якого вона знала в коледжі.

Після кількох хвилин, проведених разом, Емма відклала олівці й подивилася на свою маму.

«Мамо, він хороший», — сказала вона, безтурботно посміхаючись.

Єва на мить відвела погляд, намагаючись приховати свої справжні емоції. Вона знала, що цей процес буде важким, але тепер, коли Емма сама зробила свій висновок, це стало ще складніше. Єва більше не могла приховувати від Крістофера їхню дочку, і він також не міг бути просто частиною їхнього минулого.

«Так, він хороший», — погодилася Єва, її голос був м’яким, але в ньому відчувалася обережність.

Коли зустріч добігла кінця, Крістофер відчув полегшення, але також усвідомив, що попереду ще довгий шлях. Він знав, що завоювати довіру Єви буде не так легко, як подружитися з їхньою дочкою. Проте він був готовий на це.

«Я радий, що ми сьогодні зустрілися», — сказав він, коли вони стояли біля виходу з кафе. «Я б хотів провести з нею більше часу, якщо ти дозволиш».

Єва кивнула, її очі все ще були насторожені, але вона не могла ігнорувати зв’язок, який вже почав формуватися між батьком і донькою.

«Ми побачимося знову», — просто відповіла вона, перш ніж піти, тримаючи Емму за руку.

Крістофер залишився стояти біля дверей, дивлячись, як вони йдуть. Це був перший крок, але він знав, що найважчі випробування ще попереду.