Читати книгу - "Зламана коханням, Ксенія Євчук"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Афіна.
Тоді.
Ніколи б не подумала, що збирати речі до Сицилії на весь рік буде таким складним завданням. Ларія сказала, що ні в якому випадку не залишить мене тут саму. Насамперед я була проти цього. Звичайно, проти. Я не хотіла бути тягарем у справі «Завоювати серце Рафаеля Бласхеса». Але причиною, чому я так швидко погодилась, став Ланс Фуеґо.
За ці тижні я зрозуміла, що він пахне кокосом і чорним шоколадом. Я ніколи не бачила в його руках кокосу або чорного шоколаду, але я думаю, що це його шампунь чи гель. Я замовила собі схожий, от тільки доставка не встигла до того часу, як ми поїхали.
В машині Ларія пообіцяла мені, що зробить все, щоб Ланс летів із нами. Якби Лієсса чула, вона б підтримала мене. Ларія інколи думає, що це просто на якийсь час. Але я вже так дістала її розмовами про Ланса, що вона йде від мене за кожної нагоди. В такому темпі я перестану бачити її. Я не хочу, щоб сестра втікала до іншої кімнати тільки через те, що я не вмію заткнути рот.
Мені подобається Ланс, і цього не змінить ніхто. Навіть сам він, якщо на те пішло. Цей чоловік буде у моїх ногах, коли я доб’юсь взаємного кохання. Тоді всі зрозуміють, що я буквально завжди добиваюсь свого.
Літак, в якому ми летимо, виглядає ідентично тому, в якому летять Ларія і Рафаель. Я дивуюсь, коли Лар спокійно реагує на ці масштаби. Я стрибаю і співаю пісні, які тільки можуть прийти мені в голову, оббігаючи весь літак. Ще одна машина під’їжджає до нас, і з неї виходить Лієсса, махаючи мені рукою. Вона обіймає Ларію і я підбігаю до них, щоб вистрибнути на неї і зацілувати її від щастя.
— Ти це бачиш?!
Блін, та це ж навіть смішно в якійсь мірі. Два величезних літака на п’ятнадцять людей. Якщо брати мене — шістнадцять.
— І ми летимо разом, — шепоче мені в вухо, лоскочучи. — Не будемо заважати цим коханцям.
Я зістрибую з неї і закушую губу, повертаючись в сторону Ланса. Він так ідеально одягнений, ніби це наше із ним майбутнє весілля. До речі, я єдина, хто на весілля Лар купила чорну сукню. Ще у ранньому підлітковому віці я знала, що на своєму весіллі оберу чорну сукню. Я була впевнена, що започаткую цей стиль. Чорна сукня на нареченій і букет з пофарбованих у чорний троянд. Навіть якщо це не моє весілля, а Ларії, я все одно одягну її.
Двоє охоронців виходять із глянцевих чорних машин, пропонуючи нам гарячі напої. Ларія єдина, хто відмовилась. Я — єдина, хто вибрала всі напої по одній порції. Я ж знаю, що Лієсса потягнеться за всім, що мені дадуть.
— Це смачно.
— З чим це?
Я кручу в руці картонний стаканчик коричневого кольору, де немає жодного надпису. Занадто скучно. Відчувається пряний смак, і в мене в голові виникає декілька варіантів відповіді.
— Я думаю, що це з гвоздикою.
Якщо принюхатись, то пахне корицею. Але на смак це як гвоздика.
— Ти щось їла перед цим?
Я хитаю головою.
— А ти?
— Пасту з карбонара.
Я регочу від того, як вона серйозно це каже.
— Не смішно, — сама посміхається. — Ти хоча б знаєш, що таке паста з соусом карбонара? Я готувала соус приблизно годину, шукаючи на кухні всі ці інгредієнти.
— Браво. Ти на крок ближче до того, щоб отримати італійське громадянство.
Ларія стоїть поодаль від нас, тримаючись за Рафаеля. Вона кидає в нас свої дивні погляди, ніби ми соромимо її цими ідіотськими розмовами. Я задушусь, якщо вона почне мінятись для Рафаеля.
— То що там з твоєю пастою? — повертаюсь до розмови, ніби Ларія сказала не смішний жарт і нам стало нудно слухати її. Тобто так і є, якщо брати до уваги мою цікаву уяву.
— Найлегшим було знайти сир і яйця, — я б поспорила. В нашому холодильнику останнім часом окрім яєць не має нічого. Ларія здалась і почала нарешті замовляти їжу на дім. — Але цей сир — пармезан, який я замовила доставкою, щоб не засрати соус будь-яким іншим сиром. Бекон і чорний перець також прийшлось замовити, бо ні того, ні іншого в мене не було.
— Я хочу твою пасту.
Лієсса єдина вміє готувати їжу так добре, ніби вона королева кухні. Я дивуюсь, чому вона ще не пішла на шоу талантів. Перше місце однозначно б віддали їй. Тільки за те, що її тіло має ідеальні вигини, не говорячи вже про їжу, яка в неї виходить.
— Вибач, янголе, я не взяла її. Якби я знала, що наша дівчина не нагодує тебе, я б обов’язково зробила це.
Я надуваю губки, притискаючись до неї. Ще досить холодно, як на початок весни. Я дуже сподіваюсь, що в Сицилії буде тепліше. Не дарма ж я понабирала стільки шортів і спідниць.
За десять хвилин ми таки прощаємось, заходячи в різні літаки. Я махаю рукою Лар, і вона посміхається мені, хоча по її обличчю можна зрозуміти, що вона нервує. Стараюсь не звертати увагу на те, що Ланс зайшов у літак не з нами, а з ними. Ларія пообіцяла, значить, вона зробить все для того, щоб стримати свою обіцянку. Ланс Фуеґо летітиме із нами. І цьому не завадить нічого.
Нас проводять всередину, даючи вибір. Лієсса обирає місце біля вікна, а я цілую її у щоку і йду до віп-зали. В мене перехоплює подих від того, яке ж тут все дороге. Мені здається, що те, що всередині, втричі дорожче за сам літак. Боги, тут навіть статуетки із золота.
— Постав на місце, — ідеальний голос наближається до мене і забирає із моїх рук статуетку вершника на коні.
Як мені втримати це щастя, коли я хочу кричати? Врешті-решт, Лар стримала обіцянку і він тут.
— Що ти робиш у віп-залі?
— Розкладаюсь, — ставлю свій рюкзак на одне з величезних крісел біля вікна. — А ти?
Він сідає на два крісла позаду по іншу сторону, ігноруючи моє запитання. Я піднімаю з крісла рюкзак і довгу кофту на замку, прямуючи до нього. Ставлю речі на крісло поруч із ним, але так, щоб він не заперечував — навпроти. Сподіваюсь, в такому разі він залишиться тут і не втече ще на два крісла назад.
— Ти їдеш з нами?
— Ні, я, блять, просто так прийшов у цей літак і сів на крісло.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламана коханням, Ксенія Євчук», після закриття браузера.