Читати книгу - "Зачароване життя"

село, в’їхав у великі ворота, а далі по довгій, оточеній трьома рядами дерев, алеї, встеленій гравієм, що розлітався з-під коліс, прибув до великих дверей старої частини замку. Ґвендолен натхненно нахилилася вперед, наче в очікуванні, що її зустрінуть першою. Вона не сумнівалася, що зустрічатиме їх дворецький, а може, навіть ліврейні лакеї. Отож з великим нетерпінням чекала, коли відбудеться ця врочиста зустріч. Але автомобіль їхав далі, повз сірі, шорсткі мури старого замку, й зупинився біля непримітних дверей, за якими починалася його нова частина. Це були майже потаємні двері: густі зарості рододендронів ховали їх від обох частин Замку.

— Я привіз вас сюди, — весело пояснив містер Сондерс, — щоб показати двері, якими ви користуватиметеся найчастіше. Запам’ятайте їх, будь ласка.

Кетові тут сподобалося. Навіть двері здалися йому майже домашніми. Але Ґвендолен, ошукана у своїх величних сподіваннях на врочисту зустріч, гнівно зиркнула на містера Сондерса, й думала, чи не кинути в нього одне зі своїх найгостріших заклять. Але вирішила не робити цього, бо все ще хотіла справити добре враження. Вони вийшли з автомобіля й пішли за містером Сондерсом. Його плащ попереду них майорів навіть коли вітер не долітав до двірця, яким закінчувався прохід. Їх вийшла зустрічати надзвичайно елегантна пані в обтислій пурпуровій сукні, з чорним, як смола, волоссям, що було вкладене у високу зачіску. Кет подумав, що їх вийшла зустріти місіс Крестомансі.

— Це міс Бессемер, управителька дому, — сказав містер Сондерс. — Міс Бессемер, це Ерік і Ґвендолен. Еріка, боюся, трохи знудило в автомобілі.

Кет і не здогадувався, що його проблема так впадає у вічі. Він був збентежений. Ґвендолен, вельми розгнівана, що їх зустрічає звичайна домоправителька, холодно подала їй руку. Міс Бессемер потисла руку дівчини, як імператриця. Кетові здалося, що він ще ніколи у своєму житті не зустрічав леді, яка вселяла б такий страх, але в ту мить вона повернулася до нього з дуже доброю усмішкою.

— Бідолашний Еріку, — сказала вона. — Я також страждаю, коли мені доводиться їздити автомобілем. Щойно ти вийдеш із машини, тобі стане краще, а як ні, то я дам тобі пігулки, які полегшать твій стан. Виходьте, помийтеся й огляньте свої кімнати.

Вони пішли за тонким червоним силуетом її сукні вгору сходами, потім коридорами й знову сходами. Кет ніколи не бачив такої розкоші. Під ногами стелився килим, пухнастий зелений килим, схожий на росянисту ранкову траву, а підлога була так відполірована, що в ній віддзеркалювалися і чисті білі стіни, і картини на них. Повсюди було дуже тихо. Не було чутно нічого, окрім їхньої власної ходи та шелестіння червоної сукні міс Бессемер. Раптом вона відчинила двері, і в очі вдарило яскраве полуденне сонце.

— Це твоя кімната, Ґвендолен. З неї можна пройти до ванної.

— Дякую вам, — сказала Ґвендолен, велично заходячи до своєї кімнати.

Кет виглянув із‑за спини міс Бессемер і побачив дуже велику кімнату, з дорогим м’яким турецьким килимом, що накривав майже усю підлогу. Міс Бессемер сказала:

— Коли немає гостей, родина обідає швидше, ніж зазвичай, і разом зі своїми дітьми. Але ви ж не проти випити зараз чаю? До чиєї кімнати мені його принести?

— До моєї, будь ласка, — відразу сказала Ґвендолен.

Місіс Бессемер відповіла:

— Що ж, тоді ми домовилися, чи не так? Твоя кімната нагорі, Еріку.

Туди треба було піднятися крученими сходами. Кет був задоволений. Його кругла кімната, судячи з віконних ніш, зі стінами завтовшки не менше трьох футів, була частиною старого замку і це йому надзвичайно подобалося. Кет не втримався, щоб не перебігтися розкішним килимом, потім заліз на одне з широчезних підвіконь і виглянув назовні. Перед ним височіли пласкі вершини кедрів, а за ними виднілася галявина, схожа на розстелену ковдру зеленого оксамиту, а також квіткові клумби, що східцями спускалися по схилу пагорба. Він роздивився кімнату. Вигнуті стіни та грубка були побілені, а на ліжку лежала картата ковдра. Окрім ліжка, у кімнаті стояв стіл, комод та книжкова шафа, що так і манила до себе.

— О, мені подобається моя кімната, — сказав він міс Бессемер.

— На жаль, твоя ванна розташована внизу, — сказала міс Бессемер так, наче це було великою проблемою.

Та позаяк у Кета ніколи не було своєї ванної кімнати, то він надзвичайно зрадів навіть такій. Міс Бессемер пішла, а він поквапився роздивитися ванну. Там висіло три рушники різних розмірів і лежала губка, завбільшки з диню. Ванна стояла на чотирьох ніжках, схожих на лапи лева. В іншому кутку кімнати, облицьованому плиткою та відділеному червоними гумовими шторами, був душ. Кет не втримався, щоб не скористатися можливістю помитися з дороги. І вже скоро ванна була вщент мокрою. Ледь витершись, він повернувся до своєї кімнати. Там уже рудоволоса служниця Мері розпаковувала його валізу та сумку. Вона попросила Кета глянути, чи правильно розкладені його речі. Вона була надзвичайно приємною дівчиною, але Кет її дуже соромився. Руде волосся служниці нагадало йому міс Ларкінс, і він не знав, як з нею поводитися.

— Е… можна мені піти вниз і випити чаю? — затинаючись пробелькотів він.

— Звичайно, йди, — байдуже сказала вона.

Він знову побіг униз, картаючи себе, що повівся з нею нечемно. Валіза Ґвендолен стояла посеред її кімнати. А вона сама, немов королівна, сиділа за круглим столом біля вікна. Перед нею стояв великий мідний чайник і тарілка з бутербродами та печивом.

— Я сказала служниці, що розпакую свою валізу сама, — мовила вона. — У мене там свої таємниці. І попросила її принести чай, бо помираю з голоду. Ти лишень поглянь на цей чай! Ти коли-небудь бачив такий несмак? Не принесли навіть джему!

— Можливо, печиво смачне, — з надією промовив Кет.

Але воно також виявилося несмачним або ж недостатньо смачним.

— Ми помремо з голоду серед цієї пишноти! — зітхнула Ґвендолен.

Її кімната була справді чудовою. Стіни та стілець оздоблені синім оксамитом, а на ліжку лежало оксамитове синє покривало. Ніжки стільця пофарбовані в золотистий колір. Справа під стіною стояв туалетний столик (достойний самої принцеси!) з позолоченими гребінцями, маленькими шухлядами й довгим овальним дзеркалом, на якому висіла позолочена гірлянда з квіток. Туалетний столик дуже сподобався Ґвендолен, на відміну від шафи, розмальованої квітами й танцюристами, що виводили кривого танцю поміж травневих дерев.

— У шафі зберігають одяг, а не розглядають малюнки на її дверях, — сказала Ґвендолен. — Вони відвертають мою увагу від важливих справ. А от ванна тут дуже гарна.

Ванна кімната була викладена синіми й білими кахлями, а сама ванна опущена нижче вистеленої кахлями підлоги. Щоб прийняти душ, над нею висіли сині штори, схожі на ті, що чіпляють над дитячим ліжечком. Рушники були кольору оздоби ванної кімнати: білі та сині. Та Кетові більше подобалася власна ванна, хоча б тому, що він провів забагато часу у ванній Ґвендолен. Сестра замкнула його там, щоб він не заважав їй розпаковувати речі. Попри сичання душу — згодом Ґвендолен могла звинувачувати лише себе у тому, що ванна кімната була геть мокрою, — Кет чув її роздратований голос: вона дорікала комусь, хто увійшов до її кімнати й застав її за розпаковуванням валіз, за несмачний