Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Герман не міг заснути. Йому сподобалася Ліза. Її очі були перед його очима. В Лізі щось таке, що манило його до неї. Не тільки щоб переспати. Він зрозумів, що по справжньому закохався. Невже це з ним, сам собі не вірив. Як він її не роздивився в аеропорту. Він би з нею не укладав безглуздий договір. Він би її закохав у себе. Після того, як він почув, розмову Лізи з його батьком, зрозумів, вона не дурна, йому не легко буде порушити договір. Герман любив гарних, яскравих дівчат. Ліза інша, вона красива природне, до того ж, вона як загадка. І це не тільки тому, що вона назвалася не своїм ім'ям. А те що вона не виявила до нього інтересу, як це роблять інші. Германа трохи зачепило.
Герман згадав, як вона виходила з машини. Спочатку він побачив її оголену ногу, потім вона кокетливо помахала рукою, він узяв її за руку, допоміг підвестися. Вона була близько, від неї ледве було чути аромат, який розбурхав його фантазії. Її довге волосся закривало її виріз на грудях, Герман ледве втримався, щоб не прибрати її волосся, та не поцілувати ямочку меж грудьми. В нього виникало бажання, яке він намагався загасити. Вона його хвилювала. Він весь вечір милувався Лізою. Він хотів би, щоб вона була його. Завтра він побачить її, ця думка його тривожить, бо він зрозумів, що вона до нього байдужа. Він хвилюється перед зустріччю з дівчиною, такого з ним ніколи не було. Герман не міг собі відповісти, чому з ним таке відбувається! Невже це таки справжнє кохання.
Прокинувся пізно, і одразу згадав Лізу. Сьогодні він її побачить. І що? Вони мають договір. Але ж це безглуздий договір. Це просто папірець, який можна порвати. Але мабуть тоді вона зникне з його життя назавжди. Треба її завоювати. Потрібно придумати як продовжити цей дурний договір.
- Германе, зайди до батька в кабінет, - сказала мама. - Нам треба з тобою серйозно поговорити.
- Германе, синку, сьогодні ми йдемо на ювілей до мого партнера. Прошу, постався дуже серйозно до того, що я тобі скажу. Я вже старий, мені сімдесят п’ять.
- Батько.
- Не перебивай. Я розумію, що мій бізнес тобі не подобається, але я в нього стільки поклав сил і гроші. Мені хотілося би його передати тобі, синок. Але якщо ти не хочеш, то в тебе не вийде його вести. Хоча ти не дурень і зміг би ним займатися. Так ось, ближче до діла. Мій партнер молодший за мене на тринадцять років.
- Тату, яка різниця кому скільки років. Невідомо хто скільки проживе, може, він раніше помре.
- Так от синку, не перебивай. Він має доньку, і було б добре, щоб ми поріднилися.
- У мене є наречена, і ви її бачили.
- І мені вона дуже сподобалася. Я всю ніч не спав, думав про це. Я не хотів тебе засмучувати, но ти повинен знать. В мене рак, мені дали рік. Я хочу туди піти спокійним, що бізнес у сім'ї, і я недаремно прожив життя. Я хочу побачити внуків.
- Тату, це точно? Не треба здаватися, треба лікуватись.
- Це точно. Він у мене давно, я пройшов усі процедури які міг і лікувався у найкращих фахівців. Вирок один і той самий. Я вже змирився. Хоча як можна змиритися з тім, що знаєш коли помреш.
Герман обняв батька, їли стримував слизу.
Герман був убитий, батько невиліковно хворий, він завжди був таким активним, Герман не міг це прийняти. Він дуже любив батька. Він не уявляв як він без нього буде жити.
Колись Герман намагався вникати в бізнес-батька, але йому було не цікаво, і зараз він не хотів вникати в тонкощі бізнесу. По-любому, вихід один, одружитися. Йому доведеться одружитися з невідомою, лише заради спокою батька. Чому все так, і саме тоді, коли він зустрів дівчину, яка сподобалася. Вперше у житті Герману сподобалася дівчина, не просто щоб із нею провести ніч. Він закохався.
- Германе, що ти відповіси батькові? - запитала мама.
- Добре, я згоден. Але це не справедливо до неї, і до мене. Ви це розумієте?
- У житті так буває. Ти досить довго жив безтурботно, сказала мама.
- Мені цікаво, чи вона в бізнесі батька?
- Ні, але як я знаю, те, чим вона займається, можна буде з'єднати. Я справді не знаю, чим саме вона займається.
- Тату, давай подумаємо про інше вирішення цього питання.
- Інших варіантів немає.
- Германе, треба дорослішати, тобі скоро тридцять п'ять. Подаруй батькові онуків.
- Мамо, це вже надто велика вимога.
– Я не бачу складнощів. Сьогодні побачиш її, зобрази кохання з першого погляду і призначимо весілля. А далі все легко та просто.
- Мамо, це бридко.
- А не бридко, робити дітей, а я займайся абортами.
- То було лише двічі. Та ви й самі були б проти таких невісток. Добре, я намагатимуся вам догодити. І все заради батька.
Ну ось, прощай любов, що не почалася. Але я не зможу тепер її забути. Чому так все в житті несправедливо. Невже це міні покарання за моє розпутне життя. Чому вона мені не зустрілась раніше?
Яка та друга? А якщо вона не гарна, і з складним характером.
Герман був у розпачі. Ще треба поговорити з Лізою. Як їй сказати, що кінець гри.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.