Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

Малюнок 1.4. Мешканці землянки. Гришине, 1934 р. ЦДКФФА, од. зб. 3–1105.

Жовтнева революція майже не змінила цього важкого становища. Систематизовані дані відсутні, проте, згідно з даними профспілки гірників, 1924 року в Донбасі було 5,3 квадратного метра житлової площі на чоловіка, а в 1926–1927 рр. — 5,8[58]. Однак перепис 1926 р. засвідчує, що в місті Сталіно житлова площа на чоловіка становила 4,4 квадратного метра для тих, хто мешкав у будинках і квартирах, і 3,6 — для тих, хто жив у гуртожитках[59]. (Деякі шахтарі змогли знайти собі місце лише біля котлів, які, мабуть, заміняли печі в селянських хатах)[60]. За іншими даними, 1928 р. на одного гірника припадало 3,8 квадратного метра, а 1932 р. — лише 3,5[61]. А ще одне дослідження зафіксувало, що 1929 р. сорок відсотків робітників (а не лише гірників) мали менше двох квадратних метрів житлової площі на чоловіка, а 11,7% — менше трьох метрів[62]. Архівні дані свідчать, що 1931 року на одну людину припадало лише 2,8 квадратного метра житлової площі, хоча норми Народного комісаріату праці передбачали сім квадратних метрів[63]. Проте 1936 р. повідомлено, що житлова площа на одну людину для робітників зросла до 4,9 квадратного метра[64]. Ці цифри точно не відображають проблеми. Можливо, і було збудовано багато житлової площі, проте через погане планування в квартирах часто не було електрики, води або каналізації; а навколо будинків не було брукованих чи взагалі яких-небудь доріг[65].

Зарплатня донбаських робітників була відносно високою в масштабах країни, почасти тому, що Донбас був центром важкої промисловості, в якій заробіток загалом був вищий, ніж у легкій. (Наприкінці XIX сторіччя «донбаські шахтарі отримували в середньому 266 рублів на рік, а фабричні робітники — 323 рублі на рік, тоді як середня цифра по країні становила 203 рублі»)[66]. Проте це не зменшувало високої плинності кадрів. Особливо великою вона була серед шахтарів. Однією з причин високої плинності кадрів була постійна сезонність роботи, іншою — погані житлові умови в Донбасі. Даних дуже мало, але перед Першою світовою війною плинність кадрів, виражена відношенням річної кількості звільнень до записів про прийняття на роботу серед шахтарів, становила сто відсотків; плинність кадрів серед заводських робітників була нижчою, коливаючись від двох третіх до трьох четвертих[67]. Ця тенденція зберігалася і в 1920–1930-х рр., а то навіть посилилася.

Серед шахтарів усієї країни плинність кадрів 1930 року набула неймовірних 295,2 відсотка (це означає, що в середньому кожен шахтар тричі на рік змінював місце роботи); потім рівень плинності упав до 95,4 відсотка 1934 р. внаслідок сильного адміністративного тиску, проте невдовзі зріс до 112,7 відсотка 1936 р. і 114 відсотків 1937 р. В інших галузях промисловості, зокрема й металургійній, показники звичайно були на кілька десятків відсотків нижчі[68]. В останні роки перед початком Другої світової війни плинність кадрів, здається, і далі зростала. Наприклад, 1939 року шахтарів було десь 373 700 чоловік, звільнень — 487 300, тож рівень плинності кадрів становив 130,4 відсотка[69]. Загальна висока плинність кадрів призвела до прикріплення робітників до робочого місця напередодні Другої світової війни. За іронією, у вугільній промисловості найважливіша категорія шахтарів — вибійники — були найнестабільнішим прошарком із найвищим рівнем плинності кадрів. Саме ці шахтарі значною мірою зумовили нестабільність роботи промисловості[70].

Багато інших факторів зробили життя в Донбасі важким і посилили плинність робочої сили. Тоді, як і тепер, повітря було таке забруднене, що люди через це часто хворіли. Небо палахкотіло вночі різними кольорами від постійних викидів диму з фабричних труб[71].

Такою ж великою бідою, як і забруднення повітря, була нестача води, від чого страждав Донбас і до, і після Жовтневої революції. Напередодні Першої світової війни робітники, які отримували значно менше води, ніж службовці у конторах, могли споживати тільки дев’яту частку того, що вважали мінімальною денною нормою, — чотири відра (одне відро = 12,3 літра). Часто води не бувало цілими днями (навіть сьогодні той, хто приїде в Донбас, може зіткнутися з цією самою проблемою). Фекалії просочувалися в шахтні водні відстійники, якими через брак чистої води користувалися жителі Донбасу. А звідси й постійні спалахи холери та інших епідемій у Донбасі. Виникнувши в якомусь місці, холера швидко поширювалася в Центральній Росії та в Україні гірниками, які втікали добре розвиненою донбаською залізничною мережею. Тому Донбас вважали за вогнище поширювача найрізноманітніших епідемій. Інші, неепідемічні, хвороби обсідали донбаських робітників з неменшою люттю. Наприклад, навіть сьогодні в Донбасі досить часто трапляється черевний тиф. Порівняльні дані 1908 р. кількості захворювань серед селян і шахтарів Катеринославської