Читати книгу - "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли я приїхала, мама була на роботі. Вона в мене завуч у школі. У тій самій, у якій навчалися я та Ніка. Чи варто говорити, наскільки непросто бути донькою спочатку вчительки, а потім взагалі завуча? Втім, Ніка якось примудрялася комфортно почуватися і бути душею компанії в класі незважаючи на це. А я…
Влада допомогла мені затягнути валізи, а потім побігла на роботу. Дякую їй. Залишившись сама, я повільно пройшла в свою дівочу кімнату, яку ми колись ділили з Нікою. Там було все як і раніше. Так, як я пам'ятала і повернутись було дуже дивно.
Мама безладу не переносила, а тому я поспішила розкласти речі, а валізи прибрати на балкон. Телефон розривався – дзвонили з роботи, але я не брала слухавку. Просто не могла уявити, як зараз обговорюватиму ділові питання, ніби нічого не сталося. Наче все як і раніше. Внутрішній голос наполегливо стверджував, що я повинна, але… Але навіщо? Арс сказав, що це його бізнес, а мого там нічого немає. От нехай сам тепер з усім і розбирається.
Від згадки про Арса я, відволікшись було на прибирання, знову розклеїлася. Було настільки боляче, що хотілося просто лягти, звернутися в позу ембріона і ридати до тих пір, поки не вичерпаються сили, але я навіть цього не могла. Просто сиділа на дивані та дивилася перед собою. На стіну, де висіли дитячі фото. З мамою, з сестрою, з Владою.
Тата свого я не знала. Він покинув маму, коли дізнався, що та вагітна. Мама не любила про нього говорити, а я зрозуміла, що не варто питати, щоб її вкотре не засмучувати. З татом Ніки, дядьком Славою, мама зійшлася, коли мені було два роки. Я навіть його невиразно пам'ятала, адже ми жили разом років п'ять, а потім вони розійшлися і більше ні я, ні Ніка, його не бачили. Мама якось обмовилася, що він зі своєю дружиною зійшовся… Після дядька Слави мама теж намагалася влаштувати особисте життя, але більше ні з ким не була довго і заміж так і не вийшла. Часто говорила, як сильно хоче, щоб у нас із сестрою все склалося.
Що ж, наполовину її бажання збулося, а це вже відмінний відсоток чи не так?
Телефон продовжував розриватися і в якийсь момент я все ж таки взяла трубку.
- Алло?
- Евеліно, добрий день! Скажіть будь ласка…
- Ань, з усіма питаннями дзвоніть тепер, будь ласка, Арсенію, - перебила я.
- Я дзвоню... А він теж трубку не бере, - простогнала бариста однієї з наших кав'ярень, - А тут доставку привезли ...
Я глибоко зітхнула. Аня – хороший співробітник. І вона, чорт забирай, не винна в тому, що Арс ... Я пообіцяла з усім розібратися і поклала слухавку. Згодом набрала постачальника, вирішила питання з ним. Потім списалася із бухгалтером. Потім… Потім почула, як у дверях повертається ключ. З дитинства знайомий звук, так. Згадалося, як ми з Нікою чекали на маму з роботи. Я нам обід готувала, уроки допомагала сестрі робити. У нас чотири роки різниці.
- Евеліна? - мамині тонкі чорні брови здивовано злетіли. - Чому ти тут? І без дзвінка…
- Мам, - тільки й змогла видавити я. Затиснула рота рукою, щоб не розплакатися.
- Що сталося? - ахнула вона.
Поставила сумку на тумбочку у передпокої, стягнула з ніг черевики, повісила на гачок пальто і зробила крок до мене.
- Мені Арс зрадив, мам... З нашою баристою. І вона вагітна.
- То чому ти тут?
- Він вигнав мене...
– Ось я так і знала! Знала, що це рано чи пізно станеться. Мужикам спадкоємці потрібні. Говорила ж тобі, щоб ти це як його… ЕКО зробила. Або взагалі іншого знайшла б і від нього залетіла. Але ж ти ніколи матір не слухаєш. Ой, горе ти моє…
Вона обійняла мене. Відвела на кухню, там налила води і крапель накапала. Схлипуючи, я абияк випила мерзенну, гостро пахнучу рідину.
- І ти теж ось так прямо взяла, зібралася і пішла! А стерву цьому пір'я повисмикати? Взагалі перевірити, чи справді вона вагітна. Раптом вигадала. Не всі такі, як ти, дурні та чесні. Знають, як мужика прив'язати до себе, не те що ти.
Знову увімкнувся мій телефон. Поспіхом витерши сльози і шморгнувши носом, я відповіла. Телефонував постачальник і розмова хвилин на десять затяглася. Поки я говорила, мама переодяглася, поставила чайник.
- У тебе єдиний варіант, - сказала вона, коли я поклала слухавку, - Скажи йому, що вагітна.
- Мам, у нас же…
- Ой, що вони там ці лікарі знають? Шарлатани суцільні, тільки гроші з вас викачують. За моїх часів цієї вашої несумісності взагалі не було. Усі народжували і нічого. Скажи чоловікові, що вагітна. А сама... Ти в мене ще нічого, легко мужика знайдеш. Ну і підгадаєш за датою і… А потім скажеш, що раніше народився. Ось і все…
- Я не зможу так, мамо…
Одна лише думка… Зараз, з кимось іншим. І взагалі…
- Та й не моги. Сама, як мати залишишся. Тобі вже за тридцять. Чай не дівчинка. А ні житла, ні роботи. Чи думаєш тобі при розлученні щось дістанеться? Ага звичайно. Ці мужики знаєш якісь сволоти…
Мама продовжувала говорити все в такому дусі. Я затулила обличчя руками. В голові крутилися її слова. Знову і знову крутились. Жахливий дикий план, який не налазив на голову від слова зовсім. Але якщо це єдиний варіант повернути Арса?
Арсеній Дроненко
Після скандалу, влаштованого цією тупою куркою Владою тріщала голова. Це ж треба баба вкрай берега поплутала. Кричати на нього і руками махати в його домі. Шкода, баб бити не можна. Та й чоловік її, бугай цей... Арс не такий дурень, щоби з таким зв'язуватися. Так що… Ай, гаразд. Головне, що з Евкою вирішили. Тепер ще, звичайно, розлучення і ось це все. Шкода не можна комусь відбашляти, щоб з нею взагалі ніколи більше не перетинатися. Що колишня не може просто розчинитись у повітрі. Ще й щось там про бізнес заїкалася. Та якби не він, не Арс, то сиділа б Евка досі у своєму банку за три копійки на дядька і рота на замку тримала.
Згадав, як вони познайомились. Він за кредит на бізнес приїхав домовлятись, а там вона. Красива дівчинка, але одразу видно, з тихонь. І думка відразу, якщо з такою замутити, то може і по кредиту зростеться. Він мужик видний, та й бізнес свій. Так, дрібний, але все сам. Без мам та тат. Ні, батьки в нього були, але вони не багаті буратінки і мало чим могли допомогти, тож… Все сам. І он розширюватися думає, на це й треба бабло. Ну офіційно. А щодо боргів, то вона не дізнається… Це таке, тимчасові труднощі. Йому допомогти особливо нікому, зв'язків немає. Не те, що в інших.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дякую за зраду!, Надія Борзакова», після закриття браузера.