read-books.club » Фентезі » Злодійка, яка смикнула лихо за косички 📚 - Українською

Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

246
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Злодійка, яка смикнула лихо за косички" автора Майкл МакКланг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 60
Перейти на сторінку:
худорлявий чоловік середнього віку. Його сиве волосся було коротко обрізане і зачесане вперед на подовгуватий череп. В нього було дещо кінське обличчя; передні зуби виступали так, що губи їх повністю не прикривали. Його очі були голубі й лагідні на дуже темному, як на люсернійця, обличчі. Одягнений він був стримано, в темно-каштановий костюм з оксамиту, надто теплий для сезону. Бездоганний, але трохи потертий. Я бачила, де його білі панчохи були акуратно зацеровані. Черевики в нього були чорні й відполіровані, майстерно зроблені, але поношені. Пряжки зі звичайного срібла. Коштовностей на ньому не було.

Його єдиною поступкою перед зростаючою спекою був розстібнутий твердий комірець. Інспектор поглянув на мене і я відразу зрозуміла, що він заніс моє обличчя в бібліотеку в своїй голові, для подальшого вжитку. Приблизно хвилину він провів поряд з трупом, а тоді зайшов у будинок Корбіна. Джарвіс пішов слідом за ним, залишивши Арвіна назовні.

Вони провели там доволі багато часу. Вже почав збиратися натовп. Джарвіс вийшов і накрив тіло ковдрою, тоді повернувся в дім. З‘явилося ще три констеблі, Джарвіс висунув голову і сказав Арвіну, щоб той ішов додому і виспався. Арвін знизав плечима. І не зрушив з місця.

Нарешті вийшов один з нових констеблів, глянув на мене, зігнув палець. Я потягнула за собою Кістку, важкого, неслухняного і приголомшеного.

Вони провели ретельний обшук. Правда, потрібно сказати, там не було де розійтися. Я добре обізнана з докладними пошуками, сама проводила їх безліч разів. Нічого страшно руйнівного. Меблі в місцях, де ніхто свідомо їх не поставить. Килими скручені й складені збоку. Все, що висіло на стінах – знято. Так, немов хтось готується виїхати. Але мета -- простукати стіни, прислухаючись до схованих порожнин, перевірити знизу столи й крісла, за дзеркалами й картинами, розчин між камінням, з‘єднання між дошками. Вони мали не надто високі шанси знайти криївку Корбіна, де б вона не була. Він був справжнім професіоналом.

Інспектор сидів за столом Корбіна на кухні, переглядаючи якісь папери. Підвів погляд, побачив мене і Кістку.

-- Констеблю, знайдіть десь води для пса, добре? – Він повернувся до паперів.

Джарвіс невдоволено скривився. І виконав наказ.

Інспектор вказав на крісло, я сіла, не відпускаючи нашийник Кістки. Джарвіс знайшов миску, а за мить, глиняний глечик, в якому щось плюскало. Поклав їх переді мною на столі, трохи різкіше, ніж було необхідно. Я понюхала. Вода.

-- Дякую, констеблю, -- а за мить додав. – Якщо виникне потреба, я тебе покличу.

Поки я наливала воду, Джарвіс неспішно вийшов з кухні. Кістку це не цікавило. Він згорнувся біля моїх ніг, важко дихав, погляд скляний.

Інспектор закінчив читати сторінку, поклав написаним вниз на стіл. Навряд чи він думав, що я вмію читати, але зауважив, як я дивилася на папір. Обережний падлюка. Наскільки я могла судити після короткого погляду, ще й догори ногами, це принаймні було схоже на почерк Корбіна, і виглядало, як лист.

-- Мене звати Клюге. На початок кілька простих запитань. Твоє ім‘я? – Він не робив нотаток. В мене склалося враження, що йому цього не потрібно.

-- Марфа Валенсе. – В Люсернісі було з десять тисяч Валенсе і значна частка мала на ім‘я Марфа.

-- Рід занять?

-- Жодного.

-- Місце проживання?

Я назвала йому адресу одного з тимчасових пристанищ, за яке сплачувала орендну плату. Ця адреса звичайно ж невдовзі зміниться.

-- Які в тебе були відносини з покійним?

-- Жодних відносин.

Клюге не зводив з мене своїх лагідних, голубих очей. Я зауважила, що його зіниці оточені тоненькою смугою блакиті. Красиво. Він заговорив перший.

-- Марфо, зараз я тобі дещо розповім, а тоді ми почнемо спочатку. – Він відігнув великого пальця. – Судячи з ран на тілі, ми маємо справу з двома окремими нападами. Три пальці було відрізано за кілька годин до того, як йому нанесли смертельні рани. Це свідчить про катування, і я можу придумати купу сценаріїв, які підтвердять теорію, що це випадкове вуличне вбивство. Як я розумію, вони катували його, потім дозволили втекти. Аж до його будинку, де він сподівався на порятунок. А тоді прикінчили, криваво.

-- Навіщо комусь витворяти таке?

-- Хто знає, навіщо? Може просто заради забави, -- він зітхнув. Я почала щось говорити, а він тихим тоном сказав. – Я ще не закінчив.

Клюге відігнув вказівного пальця.

-- Чоловік на вулиці – Корбін Хардін, в певних колах відомий під доволі невдалою кличкою “Нічний Вітер”; злодій, який займався крадіжками різноманітних рідкісних творів мистецтва.

Середній палець.

-- Корбін Хардін був також відомий як Корбін Хардін дет Трасен-Корун, другий син графа Орліна дет Трасен-Корун. Вже з пів десятка років, як батько і син розсварилися.

Він заліз у кишеню і поклав на подряпаний стіл важкий перстень з аристократичним гербом на плоскій поверхні зі скошеними краями. Я навіть не намагалася приховати проблиск здивування, що промайнув на моєму обличчі.

Безіменний палець.

-- Поки Корбін Хардін був живий, він слугував джерелом глибокого сорому і ганьби для своєї сім‘ї. Але тепер, коли він мертвий, це безперечно зміниться. Запевняю тебе, Марфо, його батько запрагне крові. Літри крові. І він її отримає.

Мізинець.

-- Я той бідний дурень, на чию голову все це звалилося, гадаю, так мені й треба, за те що приперся на роботу так рано. Твоя співпраця в цій справі гарантує, що твоя причетність, якою б вона не була, залишиться конфіденційною. А ти якось причетна. Не думаю, що це твоїх рук діло. Розкажи мені все, що знаєш і я спробую переконати людей графа Орліна, що ти просто невинний перехожий.

Він змучено посміхнувся.

-- Гаразд, давай почнемо з початку. Тебе звати Марфа, ти не працюєш, живеш в пансіонаті Борліка на Південно-Східному Перехресті. Розкажи мені, які в

1 ... 6 7 8 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злодійка, яка смикнула лихо за косички», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"