Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Катя:
 

Нічне місто таке чудове. Їду в таксі, по вулицях вже включені ліхтарі, в будинках світяться вікна. А думки про його слова… Мені потрібно терміново поговорити з Юлею, можливо вона щось пам’ятає. Ну треба було мені в таке влізти? Та щей знову втекла від нього. Йому зателефонували, попросив зачекати хвилинку. Ага хвилинку, поки він розвернувся з кимось поговорити, а мене вже там не було. Навіщо я взагалі погодилася на ту вечерю? Мало мені проблем в моєму житті?

Головне йому завтра на очі не попасти! А то відчуваю буде мені не солодко. І чому я так переживаю? Зі мною ніколи так не було. Як каже мені моя сестра: «Ти занадто правильна в цьому світі».

Мене батьки завжди виховували строго та все має бути досконало, а оскільки сестра була менша майже на 8 років то в неї було вседозволеність. Де тут справедливість? Я не знаю. Але з такою ж самою принцесою живу я вже другий рік в одній квартирі. Я не скаржуся, мені з нею весело і добре живеться, але зараз в мене 5 пропущених від неї, здається буде відчитувати вдома як строга мамаша.

Таксі зупинилося біля під’їзду, я швидко піднялася на третій поверх сходами. Біля квартири мене чекав сюрприз.

Юлька сидить на своїй сумці під квартирою, ноги витягнувши вперед, в одній руці пиріжок,а в іншій бутилка кефіру. Цю побачену картину не можливо передати без сміху.

-Ти головне не смійся з мене, - пережовує і запиває вона, - я поки тебе чекала тут, дуже проголодалася.

-А іншого місця повечеряти ти не знайшла? - Кидаю біля неї сумку і сідаю поряд під двері.

-Будеш? - Пропонує мені свій кефір.

-А міцнішого нічого немає? В мене такий важкий день був.

-Пані, без питань зараз все організуємо, - почала підводитись з підлоги вона, - але ти відкрий спочатку ці кляті двері. Я вже 4 години намагаюсь потрапити всередину.

-В тебе, що ключа немає?

-Уявляєш, ми сьогодні бігли на роботу і я схопила синю сумочку, а не чорну.

-І-і-і? - питаю я.

-Ну, що за і-і-і? Ключі, то залишилися в іншій сумці. Я до тебе скільки раз дзвонила, ти куди пропала?

-Ооо, краще не питай!- Відкрила двері, махнувши рукою з поклоном сказала, - Прошу, тільки після вас пані.

Разом почали сміятися і зайшли до квартири. Вона на кухні достала з  тумбочки вино і бокали та прямує до мене за стіл сісти.

-Ти хотіла щось міцніше от прошу, - наливає трішки нам червоного вина, - потрібно похмилитися, а то після вчорашнього голова ще не прийшла до тями.

-Як я тебе розумію. Доречі про вчорашній день, я хотіла тебе дещо запитати, - відпиваю злегка вино.

-Питай сонце, не лякай мене, а то в тебе зараз такий вираз обличчя.

-Це буде дивне питання, я соромлюсь.

-Та, що сталося таке вчора, що тебе турбує.

-Емм.. Ти не пам’ятаєш, я вчора з кимось цілувалася? - аж зніяковіла я від свого ж питання.

-Аааа. Ти про це! - очі аж загорілися в неї,- Ти не просто поцілувала його в щічку по-дитячому, а впевнено притулила до себе, це було шикарно.

-Що?? Що я зробила? - в голові не вкладається від почутого. А очі лізуть на лоб від здивування.

-Ти що не пам’ятаєш? Ти цілувалась з Сашиним другом на парковці біля клубу. Ніяк не можу згадати як його звати…

-Добре, що ти Сашу пам’ятає, - пробурмотіла я.

-Та що тут доброго? Я запам’ятала, але номера не маю і наврядчи ще його побачу, - було видно як вона засмутилася, вперше її такою бачу.

Цікаво, може розказати їй все? І сказати, що я знаю де працює той Саша? Але вона зараз все буде випитувати про Павла. Якщо вона його не впізнала, то нехай це буде моєю маленькою таємницею.

Поки говорили, ми допили бокал вина, я запропонувала розходитись відпочивати. Впала на своє ліжко, заплющила очі, щоб не думати ні про що. А перед очима зʼявляються різні фрагменти вчорашнього вечора… Один за одним як картинки перед очима… І навіть поцілунок біля таксі…

-Ооо, Боже… Дійсно я ж його поцілувала перша! Він мене вивів з себе, я вирішила помститися і поцілувала його прямо в губи! От це я Дурепа! Ду-ре-па!

Так, чудово я згадала. А що мені робити тепер? Продовжити рахунки чи тікати чим далі? Звідки в мене взялися такі проблеми на мою голову?

З одного боку, його пристрасні поцілунки зводять мене з розуму, так і манить мене до нього в його палкі обійми. А з іншої сторони боюся втратити таку хорошу роботу, може краще уникати його і про все забути? Так, а якщо нічого не вийде? А якщо я лише себе даремно накручую? Як там бабуся мені зазвичай каже? «Все залежить від нашої долі, та від нас самих».

Вирішила! Нехай ця доля все і сама вирішує. От побачимо, що далі буде…

Зранку на роботу ми прибули вчасно. Настрій в мене хороший сьогодні. А в думках тільки одне - головне не попастися сьогодні йому на очі. Тільки но я про це подумала, а за спини чути знайомий голос:

-Доброго ранку дівчата.

-Доброго ранку, Павло Олексійовичу. - в один голос ми сказали вдвох з Юлею.

-Знову не працюєте, а каву пʼєте?- Подивився на нас з милою посмішкою. Оказується він може бути милим, не тільки грубіяном.

-Є ще пару хвилин до початку робочого часу, вирішили підкріпитися - виправдовується Юля, а я просто мовчу.

-Чудова ідея! Катерино, зробіть і мені каву в мій кабінет, чекатиму вас. - просто розвернувся і пішов. А в мене всередині кипить!

Ооо, так! Удача не на моїй сьогодні стороні. Та звідки взялося кава в його кабінет? Я раніше такого не робила для Оксани Василівни. В нього ж є своя секретарка, нехай йому і робить. Ммм… А це ідея хороша. Довго не думаючи попрямувала до його секретаря Ольги.

-Олічка, привіт.

-Привіт, щось термінове?

-Та при вході Павло Олексійович просив кави в кабінет і просив тобі нагадати.

-Дивно,він тільки що попрямував до свого кабінету і мені нічого не сказав крім доброго ранку.

-Сказав, і сказав чим скоріше, бо скоро в нього є справи ще.- Що не зробиш, щоб з ним не зустрітися знову.