Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю , Єва Скайлер "

Яна                                                                                                                                 

 — Він попросив, щоб ти зіграла його дівчину на один день... — закінчив Денис після досить довгої передісторії про складне життєве становище Шведи. 

 — А-а... і ти погодився? — здивовано моргнула, розгублено дивлячись на свого хлопця. Думки в голові не хотіли вкладатися.                                                               

 Денис зніяковів.                                                                       

 Тяжко видихнула і розтерла обличчя долонями.   

 — А чому ти сам не зіграєш його дівчину?       

 — Яна...                                                                  

 — Я просто не розумію, як ти міг погодитись на подібне? — вимовила я, повільно закипаючи. Усередині все здригалося, погрожуючи вирватися назовні лавою мого гніву. Стиснула руку в кулак і повільно видихнула. — Чому ти завжди потураєш капризам цього мажора?                                             

 — Ян… — винувато простяг хлопець і посміхнувся. — Тобі ж не треба з ним цілуватися і тим більше спати, навіть обійматися не доведеться.  Просто повечеряєте з його батьком і…                                                    

 — Повірити не можу, що тебе нічого не бентежить у цій ситуації, — відсунула стілець, встала і почала прибирати зі столу, просто щоб зайняти руки.   

 — Ти така гарна, коли злишся, — підводячись за мною, прошепотів Денис і притулився до мене зі спини.

 Перекинула довге волосся на плече і посміхнулася.

 — Не підлизуйся.                                                      

 — Ян, ну Макс завжди мені допомагає, підтримує…

 — Знаю, — буркнула, неохоче погоджуючись. Іноді мені здається, що Шведа спеціально всім допомагає, щоб потім данину збирати. Ну і гад! Не полінуюся і прийду до його корпусу, щоб відірвати одне місце, яким він завжди думає.                                                        

 — Ну так що? — спитав Денис.                             

 — Не знаю, — штовхнула його ліктем під дих і понесла посуд у раковину. — Я, правда, не знаю, — обернулася і зітхнула. — Зараз все приберу, потім сяду за підготовку до іспитів і тоді подумаю, як нам вчинити. Але знай, я ображена на тебе, — пригрозила і з діловим виглядом почала мити посуд.                                                    

 Хлопець поцілував мене в плече і пішов, залишаючи мучитися роздумами.                                                 

 Мене до глибини душі дратує Макс Шведа, але, якщо подумати… він рідко звертається до когось за допомогою. Йому вона просто не потрібна. Він звик вирішувати все самотужки. Деколи грубо, не завжди чесно, буває цинічно, але сам.                                    

 Досі пам'ятаю, як старшокурсники, компанія з чотирьох відморозків, розбили вікна в деканаті, пробралися туди, викрали техніку і влаштували погром, а потім… все звалили на Дениса, підставивши його.

 Шведа тоді знайшов компромат на цих дурнів, ще й морди їм набив, що вони самі зізналися. Їх відрахували, а перед Денисом вибачилися за хибні звинувачення.                                                    

 Тяжко зітхнула і вимкнула кран.                                  

 "Як же бути?"                                                         

 Шведа би не став називати моє ім'я, якби не був впевнений у тому, що його батько мене не прийме. Такий мажор нізащо зі своєю волею не розпрощається. Йому добре одному, цілком комфортно. Одного разу він зникне з нашого життя, і ми нічого не знатимемо про нього. Можливо навіть будемо переживати в той час, як Шведа навряд чи хоч раз згадає про наше існування. Такий він, нічого не вдієш…                                                                         

 Провчившись майже до четвертої ранку, я все ж таки зважилася написати Максу.                               

 Я: "Якщо я погоджуся зіграти твою дівчину, ти перестанеш втягувати Дениса в свої витівки та тягати його по клубах?"                                                    

 Бовдур Шведа: "Знав, що ти зацікавишся і висунеш умови у відповідь…"                                                    

 Я: "Це означає так? Ти згоден?"

 Бовдур Шведа: "Це значить, я трохи зайнятий ..."

 Закотила очі і тихо вилаялася. Так і знала, що цей придурок розважається з якоюсь дівчиною.

 Телефон у руці завібрував, змусивши здригнутися.

 — Блін! Налякав! — провела пальцем по екрану і притиснула телефон до вуха. — Тільки не кажи, що дзвониш, поки тебе там…                                                

 — Не будь такою вульгарною, золотко, — пролунав глузливий, хриплуватий голос Шведи у слухавці. — Ми закінчили.                                                    

 — Рада за тебе, — огризнулася у відповідь. — Ти подумав? Влаштовують умови?

 Шведа зітхнув, зважаючи на звуки, і затягнувся. Курить як завжди.                                                    

 — Не будь наївною, Бондар. Не можна змусити людину чогось не робити чи навпаки щось робити. Ден ходить до клубів за власним бажанням. Ти хіба бачила, щоб я його зв'язав і тягнув силоміць?                           

 — Але ти йому пропонуєш, він ходить з тобою за компанію, — виправдовуючись сказала, і закусила ніготь. — Якщо ти перестанеш його звати...

 — То він ходитиме без мене, — іронічно закінчив Шведа. — Знаєш, чому він це робить?  Не знаєш, звичайно ж… Щоб мати змогу милуватися гарними тілами напівроздягнених дівчат. Ні, він не зраджує тобі, але милується. Це нормально, коли чоловік любить очима. А ти своє гарне тільце ховаєш під безформними шмотками. Адже така симпатична мордочка…

 "Денис не такий…" — хотіла відповісти, але уявила, як жалко прозвучить ця фраза і сказала інше.

 — Колись… я вирву тобі язик, Шведа. І приб'ю його до дошки оголошень в адміністративному корпусі.