Читати книгу - "Жагучі серця , Ксана Рейлі"

Алекс

Маленькій Торі не сподобається моя сьогоднішня поява на їхньому автодромі. Вчора вона добряче розізлилася, коли почула, що нам доведеться тренуватися разом. Рішення мера розлютувало її. Відверто кажучи, татові такий варіант теж не надто подобався, але він сказав, що це перший крок до перемоги. Та все ж, про яку перемогу він говорив? Я не міг цього зрозуміти.

— Приїхали! — голосно сказав я, коли зупинився біля невеликого будиночка.

— Це тут? — здивувався Захар, оглянувшись по сторонах.

— Траса трохи нижче, але Гордій сказав, щоб ми проїхали сюди.

Я вийшов зі свого Мустанга та витягнув із заднього сидіння спортивну сумку. Захар сперся до даху автівки та почав роздивлятися усе. Я знав, про що він думав. Це дійсно було ідеальне місце для наших тренувань.

— Ви раніше, аніж ми домовлялися, — сказав за нашими спинами Гордій.

Я оглянувся на чоловіка, що мав не надто доброзичливий вигляд. Чесно кажучи, я навіть розумів його злість та роздратування. Стільки роботи над комфортом для своєї команди, щоб тепер ділити це все з іншою? Не надто приємно.

— Потрібен час, щоб розібратися з усім, — відповів Захар.

— Он ті два гаражі будуть вашими! — Гордій махнув у сторону металевих дверей. — Я віддаю їх вам до фіналу чемпіонату. У будинку є кухня, вітальня, ванна кімната та тренажерний зал.

— Тренажерний зал? — перепитав я.

— У першу чергу дбаємо про комфорт нашої команди. Спорт дуже важливий для кожного, хто сідає за кермо задля перегонів. Дві години я тренуватиму своїх хлопців. За цей час розберетеся тут з усім. Наступні дві години на трасі будуть вашими.

Ми з Захаром кивнули головами, а після цього Гордій попрямував у сторону траси, тримаючи в руках свій шолом. Я деякий час дивився йому вслід. Було дивно, що він так просто довірив нам перебування в цьому будинку. Я задумався про те, де зараз Вікторія. Навіть собі складно зізнатися в цьому, але я таки хотів побачити її. Захар плеснув у долоні, відриваючи мене від думок.

— З чого розпочнемо наше знайомство? — спитав він.

Я глянув на свій годинник, а тоді закинув спортивну сумку на плече.

— Наші автомобілі привезуть через годину. Поки подивимося, що в будинку.

Захар кивнув головою, погоджуючись зі мною. Він теж взяв свою спортивну сумку, і ми вдвох попрямували до вхідних дверей. Усередині було доволі мило та затишно. Я б міг навіть жити тут, адже відчувався якийсь дивний спокій.

— Що це? — Захар скривився, показуючи на маленькі подушки пурпурового кольору. — Чому тут так багато фіолетових відтінків?

Я оглянувся по сторонах і помітив, що тут справді все в таких кольорах. Я згадав, що автомобіль Гордія теж був таким яскравим. Це дивно, враховуючи, що він начебто серйозний чоловік.

Захар сів на диван і потягнувся до пульта від телевізора. Він задоволено усміхнувся, коли на екрані висвітлився якась психологічна передача.

— Піду подивлюся, що там! — сказав я, махнувши рукою в коридор.

Цей будиночок здавався маленьким, але всередині було доволі багато місця. Прямуючи коридором, я помітив ванну кімнату, а трохи далі — великі дерев'яні двері. Я легко відчинив їх і почув гучну музику з колонок. Її не було чутно в самому домі. Мабуть, тут є шумоізоляція. Мою увагу привернула струнка фігура, що стояла на планці, впершись руками до килимка для йоги. Я впізнав у ній Вікторію. Максимально тихо увійшов всередину, зачинивши за собою двері. Дівчина не почула мене. Вона продовжила тренуватися в цьому своєму спортивному комплекті м'ятного кольору — короткі трикотажні шортики та обтислий топ. Мені не хотілося так відкрито витріщатися на неї, але я просто не міг відвести погляду. На її довгих ногах у напруженому стані були помітні м'язи. Я перевів погляд трохи вище на її пружні сідниці, плоский живіт та витончені руки, якими вона впиралася в килимок на підлозі. Вікторія опустилася в планку на лікті, а тоді почала підіймати ноги вверх. Її важке дихання було чутно навіть крізь гучну музику. Я спостерігав за нею, затамувавши подих. Ясний розум говорив мені піти геть звідси, але я навіть не міг зробити кроку в сторону виходу. Здається, вона закінчила своє тренування, бо зручно сіла на килимку та почала розтягуватися. Я сперся до стіни, всунувши руки в кишені джинсів. Вікторія розсунула ноги в різні сторони та почала нахилятися спочатку в одну сторону, а потім в іншу, торкаючись пальцями носочків ніг. Весь цей час дівчина сиділа до мене спиною, а мені чомусь так сильно захотілося побачити її обличчя в цей момент. Вікторія раптом оглянулася та завмерла, коли побачила мене. Червоні щоки дівчини ще більше почервоніли. Невже вона соромилася? Я не зміг стримати своєї усмішки, бо вона була такою милою в цей момент.

— Що ти тут, в біса, робиш? — Вікторія підірвалася на ноги та роздратовано склала руки на грудях.

— Ти знову так красиво зустріла мене, — сказав я, продовжуючи усміхатися.

Вона глибоко вдихнула, насупилася та надула свої щоки від злості. Вигляд у неї був справді дуже милий, хоча здавалося, що Вікторія була готова накинутися на мене та подряпати моє обличчя своїми довгими нігтями.

— Ти витріщався на мене! — обурилася вона.

— Ти красива, Вікторіє. Мені сподобалося дивитися на тебе.

Дівчина, схоже, розгубилася від моїх слів. Її губи ледь розімкнулися, а тоді вона знову їх міцно стиснула.

— Мені здається, що ти переслідуєш мене. Доведеться звернутися в поліцію. Цікаво, а якщо я скажу їм, що ти домагався до мене, то тобі заборонять тренуватися тут?

— Боюся, що твій батько вб'є мене швидше, аніж ми про це дізнаємося, — пробурмотів я. — Але ти можеш спробувати. Я не шукав тебе, якщо ти так думаєш. Ми з моїм братом приїхали, щоб потренуватися. Автомобілі привезуть трохи пізніше, тому я вирішив оглянути дім. Випадково зайшов сюди та побачив тебе. От і вся історія!

Вікторія примружила очі та повільно підійшла до мене, виляючи стегнами, наче спокусниця. Її губи розтягнулися в легкій усмішці, а сама дівчина схилила голову вбік.

— Тобі сподобалося те, що ти побачив? — спитала вона тихіше, аніж говорила зазвичай.

Мій погляд опустився з її обличчя до довгої тонкої шиї, виразних ключиць, грудей, що виднілися з-під топу. Дихати стало важче, тому я швидко почистив горло та знову глянув на її обличчя.

— Я вже це казав сьогодні, але можу повторити, якщо ти хочеш.

Вікторія підійшла ще ближче. Вона легко поклала свою долоню на мої груди та ледь стиснула пальцями футболку. Захотілося, щоб у цю мить на мені не було нічого. Дівчина підняла на мене спокусливий погляд сірих очей та звабливо прикусила нижню губу. Чорт! Мені страшенно хотілося поцілувати її. Я вже ледь тримався, щоб не зробити цього.

— Повтори, — прошепотіла вона.

— Ти дуже красива, Вікторіє, — знову сказав я.

Це була правда, тому я готовий був говорити їй це постійно. У моєму житті було багато дівчат, але жодна з них не зрівняється з нею.

— Дякую, — сказала дівчина, усміхаючись.

Вікторія раптом ледь висунула язик і провела ним по своїх губах. Вона була так близько, що я відчував запах її солодких парфумів, змішаний з потом.

— Мені здається, чи ти заграєш до мене? — спитав я, піднявши одну брову.

— Можливо.

— Я не такий наївний, як ти могла подумати. Навіщо тобі це?

Вікторія розчаровано видихнула та відійшла від мене на декілька кроків. Вона знову склала руки на грудях. Мабуть, для неї це своєрідна захисна поза.

— Тут є камери, — сказала дівчина, — а мені потрібні докази, щоб довести, що ти домагався до мене.

— Вау! — вражено мовив я та почав показово аплодувати. — Тобі майже це вдалося, але я усе ж не піддався тобі.

— Ти був на межі.

На обличчі Вікторії з'явилася задоволена усмішка. І знову цей спокусливий погляд. Здається, їй подобалося дражнити мене.

— То мені поцілувати тебе? — спитав я, піднявши одну брову. — Але мушу попередити, що одного поцілунку для тебе буде мало.

— Для мене? — перепитала вона.

Я відкинувся від стіни та підійшов впритул до неї. Нахилившись до вуха Вікторії, відчув її напругу та легке тремтіння. Вона повернула голову в мою сторону. Наші погляди зустрілися, а обличчя були в лічених сантиметрах одне від одного. Вікторія не відривала від мене своїх сірих очей.

— Для тебе, — пошепки повторив. — Коли я нарешті поцілую тебе, то ти захочеш, щоб я робив це ще раз, і ще раз, і ще раз...

— Хм, ти занадто самовпевнений, — буркнула вона. — Якщо ти цілуєшся так само невміло, як водиш свій Макларен на трасі, то навіть одного разу не буде, Алексе.

— Це ми ще побачимо. У нас тепер є дуже багато часу.

Вікторія трохи знервовано засміялася. Вона нещиро усміхнулася, а тоді зробила крок убік, щоб втекти від мене. Невже я зміг збентежити її своєю близькістю. Вікторія так поспішала втекти, що навіть не помітила, як перечепилася за гантелю, що лежала на підлозі. Вона скрикнула та підкинула руки вверх. Я зреагував миттю й міцно схопив її за талію, не даючи впасти. Вона вчепилася руками за мою шию, коли я схилився над нею. Ми мовчки дивилися одне на одного. Вона важко дихала та все ще міцно трималася за мене. Я не міг дозволити собі відпустити її в цей момент. Її шкіра виявилася такою ніжною на дотик, що мені хотілося детальніше провести по ній пальцями. Вікторія важко ковтнула, спостерігаючи за мною. Я все ж легко провів своїм пальцем по її талії. Вона ледь здригнулася від мого дотику та різко випрямилася. Я допоміг їй втримати рівновагу. Рум'янець покрив щоки Вікторії. Вона раптом підняла на мене свій погляд. Ми досі стояли надто близько одне до одного.

— Це було... — почав я, намагаючись підібрати правильні слова.

— Наче в дешевих романтичних фільмах! — буркнула вона та штовхнула мене в плечі. — Відпусти!

— Не зовсім те, що я хотів сказати. І ти могла б подякувати, бо я вберіг тебе від болючого падіння на підлогу.

Вікторія голосно фиркнула та швидко пройшла повз мене. Тепер уже їй нарешті вдалося втекти. Я глибоко вдихнув, досі відчуваючи в носі її запах. Т-а-а-а-а-к... Треба зібратися, чорт забирай!

— Де ти був? — спитав у мене Захар, коли я повернувся до вітальні.

— Гуляв, — пробурмотів я.

Мені не сподобався цей дивний погляд брата.

— Це була вона, так?

— Хто?

Я вже починав відверто дратуватися. Чому він не може спитати все прямо?

— Вікторія, — відповів Захар. При згадці про неї щось вкололо в самісіньке серце. — Я бачив її. Вона вибігла звідси, наче ураган. Ти зробив їй щось?

— Що? Ні, звісно ж! Ми просто поговорили.

— Мабуть, це була не надто приємна розмова для неї, якщо вона так втекла.

— Автомобілі вже привезли? — спитав я, щоб змінити тему розмови.

Мені поки не хотілося обговорювати те, що відбувалося між мною та Вікторією. Я сам не розумів цього.

— Так, щойно привезли, — відповів Захар. — Я якраз хотів повідомити тобі про це, як тут вибігла вона вся така прекрасна.

— Що ти сказав?

Я косо подивився на брата, стримуючи злість. Ще бракувало, щоб він закохався в неї.

— Кажу, що ця Вікторія дуже красива, — Захар дивно посміхнувся. — Гаряча штучка.

Мене чомусь роздратувало те, що брат задивлявся на неї. Вона не для нього.

— Не говори більше про неї так, — суворо сказав. — І навіть не дивися в її сторону, зрозумів?

— Причини? — спитав він, склавши руки на грудях.

— Якщо ти раптом забув, то вона — донька ворогів, а ще конкурентка на чемпіонаті! Ти не повинен думати про неї інакше.

Я сердито стиснув руки в кулаки, а тоді попрямував до виходу.

— Нагадай про це в першу чергу собі, — сказав за моєю спиною Захар. — Кожного разу, коли дивитимешся на неї так захопливо, як ти це робиш, то згадуй її прізвище. Вона заборонена тобі, Алексе.

І я, бляха, знаю це! Знаю, що не маю права думати про неї, мріяти, але нічого не можу з собою вдіяти. За цих декілька зустрічей вона повністю полонила мої думки, хоча раніше таке мені здавалося неможливим.