Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

***

Обличчя чоловіка, який сидів в кріслі, скривилося в розлюченій гримасі: він занадто не любив згадувати минуле, але тільки воно живило його силу. Минуле, що подібно роз'їдаючій кислоті, в'їдалося кожного разу: в його легені, позбавляючи кисню; в серце, залишаючи рани, що не загоюються; в душу, наповнюючи ту, новою порцією жалю, що годувало його темряву, котра осіла на самому дні.

Він на мить втратив над собою контроль.

Бронзова шкіра Артура, поцілована самим сонцем, перетворилася в насичену чорно-свинцеву, що нагадувала мокрий асфальт; карамельного кольору очі з густими віями, перетворилися в темно-бордові, майже як запечена кров, білки очей наповнились в’їдливою жовтизною. Все така ж тверда лінія рота і вольове підборіддя, що за кілька століть залишилися незмінними. Чорне, як вороняче крило волосся, що було вистрижені в класичній короткій стрижці з асиметричним чубом, різко перетворилося в довгу шевелюру попелястого кольору. Його вуха також змінилися, тепер маючи загострену форму на кінчиках, та все ж два невеликих золотих кільця, лишалися завжди незмінними. Трофей, яки він дістав від Торзітара, служив найкращим нагадуванням про минуле.

Права рука Артура стиснулася, вщент розтрощивши кришталевий стакан, де до цього плескався дорогий алкогольний напій світло-коричневого кольору. Ром, мабуть, був єдиним напоєм, що міг п'янить Артура.

Альвгред опустив погляд на руку, на якій виступила багряна кров змішавшись з алкоголем, повільно стікаючи по його зап'ясті, залишаючи за собою доріжки, мов намальовані пензлем. Струснувши застряглі уламки кришталю, він спостерігав, як маленькі ранки затягуються.

«Ось сила справжнього темного альва!» — доносився шепіт темряви десь з глибин душі Артура.

— Мій володарю! — радісно вискнула ладваетт*, буквально влітаючи в зал, де сидів Артур. — У мене для вас хороша звістка! — голос дівчини тріпотів, немов осиковий лист на вітрі.

Альвгред нагородив свою підлеглу прямим пронизливим поглядом, пильно її вивчаючи, тим самим повертаючись знову до людської своєї подоби.

Ейвіс Лілліан мала довге рудого кольору волосся, яке хаотично спадало до самої її талії. Ідеальна персикового кольору шкіра підкреслювала ніжні риси обличчя: тоненькі губи, маленький трохи кирпатий ніс, великі зеленого кольору очі з пишними чорними віями і злегка високий лоб. Її тіло майже завжди облягла довга сукня з темно-синього оксамиту, шлейф якого тягнувся по підлозі, підкреслюючи майже кожен вигин її тіла і осину талію. Тоненький ланцюжок, на якому висів кулон у формі сови, робило шию дівчини ще довшою, ніж та була.

Вона граціозно рухалася назустріч Артуру, і з кожним кроком її вигляд змінювався. Очі трансформувались в округлу форму, повільно перетворюючись на совині, в зіницях яких начебто зсередини був замкнута сиза мряковина; ніс перетворився на сталевого кольору дзьоб. Починаючи зі вилиць і закінчуючи верхівкою голови, усе покрилося пір'ям сіро-блакитного кольору, залишаючи тільки людські уста і руду шевелюру. Половина обличчя Лілліан прийняло совину подобу.

 — Лілліан, щось трапилося?

— Володарю, — зупинившись в декілька кроків від альва, Ейвіс зробила  вдих-видих, щоб заспокоїти своє хвилювання. — Я знайшла те, що ви шукали!

Очі Артура округлилися від подиву, він різко піднявся зі свого крісла-трону, схопивши буквально Лілліан за плечі, уважно дивлячись їй прямо в очі.

— Ти бачиш Іґґдрасілль?

— Так, мій володарю.

— Принеси мені його, негайно!

 В очах Артура спалахнули справжні язики полум'я, його уста розтягнулися в тоненькій лінії, утворюючи слабку посмішку. Він ліниво всівся назад на свій трон, закидаючи голову назад, повільно закриваючи очі від задоволення. Його душа раділа, немов дитина, якій дали обіцяний льодяник. Альвгред вже декілька століть так себе не почував, він навіть забув, яке на смак, справжнє задоволення.

— Слухаюсь!

Сухо і коротко відповіла дівчина, перш ніж її людська подоба зовсім зникла, а натомість  з’явилась величезна сова з рідкісним забарвленням пір'я. В цьому була вся чарівність прекрасної ладваетт, дух-хранитель сов.

Розпрямивши свої величезні крила, птаха граціозно злетіла, прямуючи до відчиненого вікна.

Примітки:         

*Альви(або альти) – слово «ельфи», в вимові деяких германо–скандинавських мов. У ранній германо–скандинавської міфології – нестаріюча, що володіє магією, прекрасна раса, яка живе як і люди, на Землі.

*Велюнд, Воланд, Велунд (Völundr) — у германо–скандинавській міфології  коваль із раси альвів. 

*Йотуни — міфічні істоти у германо–скандинавській міфології. Раса велетнів з Йотунхейму.

*Йотунгейм — це світ, населений велетнями – йотунами.

*Фламберг – меч з хвилеподібним лезом. Добре пробивав обладунки, не застрявав в них, а при витягуванні влаштовував хірургічний кошмар через нарізування країв рани тонкими скибочками – зубами пилки, гарантувало смерть відразу від крововтрати.

*Ландваетт – в скандинавії цим словом позначають духів-охоронців тій чи іншій місцевості. У книзі, використано "ландваетт" духи-охоронці не лише по місцевостям, а й певних тварин окремо.