Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

- Я кохаю тебе, Анжеліка - раптом вимовив Алекс. Анжеліка опустила очі, взяла його долоню у свої руки:

- Я напишу тобі, коли звільнюся завтра. У нас в університеті концертний захід після обіду. Я маю там бути. Але якщо вдасться відпроситися, чекай повідомлення або дзвінка ближче до обіду... - Відчуваючи безмірне тяжіння до цього чоловіка, Анжеліка, своєю чергою, не хотіла квапити події. До зізнань у коханні вона ставилася серйозно. Анжеліка порахувала, що на першому побаченні освідчення в коханні - це зайве.

Щойно Анжеліка вийшла з машини, пролунав дзвінок на її мобільний телефон.

- О, Катюхо! Привіт!

Такого ще не бувало раніше, але вони не зідзвонювалися і не бачилися цілий день.

- Ти куди поділася, Анжеліко? Не дзвониш, не пишеш. Наче крізь землю провалилася! І на повідомлення не відповідаєш! - відчитала її Катька. - Я думала погуляємо пару годин у парку після пар!

- Розповім при зустрічі, завтра вранці біля кавового кіоску біля університету перед парами. Там чекатиму на тебе!" - не вдаючись у подробиці відповіла їй Анжеліка.

Утім, Катерина була зайнята також влаштуванням свого особистого життя, шанувальників у неї було хоч відбавляй і вона намагалася брати від життя по максимуму. Тому переживання за подругу було більше схоже на показовий виступ і скоріше на турботу про себе, бо Катьці періодично треба було, зі своєю вірною подругою, обговорювати свої любовні пригоди.

 І все ж Анжеліка поки твердо для себе вирішила не ділитися подробицями свого особистого життя з Катькою. Або вона боялася її не розуміння, або цього разу було настільки серйозно і сокровенно, що Анжеліка, з якоїсь незрозумілої для себе причини, вирішила тримати стосунки з Алексом у таємниці, від батьків і від найкращої подруги.

Вранці Анжеліку розбудив звук повідомлення на телефоні. Повідомлення було від Алекса:- "Доброго ранку. Чекаю біля дому, завезу в університет. Дуже скучив. Хочу тебе побачити."

Анжеліка солодко потягнулася, встала з ліжка і підійшла до вікна. Його машина вже стояла біля її під'їзду. Батьків уже не було вдома і Ажеліка швидко зібравшись вийшла на зустріч до Алекса. Він знову чекав на неї з букетом ароматних весняних квітів. -Доброго ранку люба моя Анжеліка. - Алекс обійняв і поцілував її.

- Що змусило тебе приїхати до мене з самого ранку? - з посмішкою запитала Анжеліка.

- По-перше, я скучив і хотів побачити тебе якнайшвидше, а по-друге, тут така річ, Анжеліка... Цими вихідними відбудеться семінар, в якому ювеліри підвищують свою майстерність і кваліфікацію. Семінар відбуватиметься кілька днів поспіль, а учасників семінару розміщують у готельному комплексі біля моря. Організатори дуже стараються щоб гостям і учасникам семінару було комфортно. Все проходить на найвищому рівні. Я хочу тебе взяти з собою, Анжеліка. Поїдеш зі мною? - він провів руками по її волоссю, опустив очі, взяв її руки у свої, ніби не сподівався на позитивну відповідь. Анжеліка від радості ледь не скрикнула, але стрималася і відповіла:

-Чому б і ні, із задоволенням, Алекс. Тільки треба придумати історію для батьків чому мене кілька ночей не буде вдома. Думаю, це буде легко!

- Я готовий стояти на колінах навіть перед самим дияволом, щоб відпросити тебе, - з благанням у голосі вигукнув Алекс.

- Гадаю, на такі жертви тобі не доведеться йти... - Анжеліка посміхнулася і поцілувала його. - Мені пора, скоро почнуться пари. - Вона вийшла з машини. Обернувшись перед входом до університету, Анжеліка помітила, що Алекс проводжав її поглядом, давши їй знак, доклавши руку до вуха, що подзвонить їй протягом дня. Для себе вона вирішила, що поїде з ним, у що б то не стало. Хоча раніше батьки рідко її відпускали кудись на кілька днів. Але зараз все інакше, і Анжеліка за всяку ціну повинна була відпроситися.