Читати книгу - "Єдина для Ворона, Олександра Багірова"

- Ти й добрий чарівник? – вигинаю брову, сідаю на стілець, закидаю ногу на ногу. - Не сміши мене, Аркаш, ти на роль болотного гада більше тягнеш.

- Ми давно в одному човні, Нік. Або якщо тобі так більше до вподоби – плаваємо в одному болоті. - Гад гада бачить здалеку, - у нього дуже м'яка посмішка, оксамитовий голос.

Моя сестра називає його змієм, і я з нею згоден, Адріан Аркадійович Шостків той ще змій-спокусник. Він практично ніколи не йде на прямий конфлікт, підповзає повільно, промацує слабкі місця, непомітно обвиває жертву своєю зміїною тушею, а потім не залишає вибору. Методи Аркаші мені добре відомі, як і одне єдине його слабке місце.

- Ні, Аркаш, я ніколи не буду в твоєму болоті. Переступлю, можу змаститися, але неодмінно піду далі.

- Так-так, - сміється, - По вуха сам знаєш у чому, і все одно гордо тримаєш голову. Похвально, Нік, - барабанить пальцями по столу, а обличчя, якби хтось подивився з боку, більш доброзичливого виразу складно й уявити.

- Не тягни гуму. Викладай, навіщо завітав, – хочу почути це від нього. Але в принципі я знаю цілі та пріоритети змія.

Не раз у минулому з ним стикалися. Не завжди в приємних обставинах, іноді грали за різні команди, часом за одну. При всьому його зміїному нутрі, має один істотний плюс, він ненавидить Лева майже так само сильно як я. Аркаша прагне помсти, і тут наші бажання збігаються. Але більше помсти, він хоче дечого іншого.

Він повільно дістає з внутрішньої кишені стильного піджака аркуш паперу, кладе переді мною на стіл.

– Микита Ворон, новий паспорт. Офіційно. Чисто. Жодних судимостей та ганебного прізвища Повзунова. Сам паспорт отримаєш пізніше.

Беру папір до рук. Пробігаюся очима.

- І що ти хочеш, за таку щедрість?

У минулому Аркадійович допоміг Боді, витягнув його з-за ґрат. Другу світив великий термін, його звинувачували у двох убивствах. А ось потім Бодька дуже довго був у змія в рабстві, мало не одружився з його дочкою, виконував його доручення і дивом вирвався. Загалом такі «подарунки» Аркадійовича дуже дорого обходяться. Але все ж таки у мене трохи інша ситуація, є козирі, тому я почуваюся впевненіше.

- Ти не дурень, Нік. Здогадався, - в його очах пробігає одержимість. Саме та, що роками мучить мене… надто це почуття мені знайоме, вловлюю його миттєво.

- Здогадався, - киваю. Тепер моя черга хитро посміхатися. - Але все ж таки вважаю за краще, щоб ти сам озвучив.

- Слава, - він вимовляє її ім'я з придихом, знаю, самі звуки розбурхують його кров, змушують згадувати ту, від якою він давно божеволіє.

Так, Славка його давня одержимість. Аркадійович хворий на неї, приблизно як я Василісою. У них дуже бурхлива і не проста історія, з дуже промовистими наслідками.

Я не раз думав, що вони схожі, дві зміюки знайшли одне одного, але вони звикли жалити, тому нещадно покривають отруйними укусами одне одного.

- Вона не ховається, Аркаш. Її місце знаходження тобі відомо, - відкидаюся на спинку стільця, спостерігаю за його реакцією, як він старанно ховає емоції.

- Мені потрібен мій син, мені потрібна Славка, яка сама до мене приповзе, - зміїні очі жадібно виблискують.

- І ти думаєш, я стану тобі допомагати? За новий паспорт? За волю? Аркаш, я вийду і без твоєї допомоги, - відкидаю його папірець від себе.

- Микит, я ж сказав ми в одному човні, - голос стає нудотно солодким, - Записочка пальці палить? Голова пухне, звідки її почерк? - погладжує доглянуту бороду. – У тебе доступ до Славки, а я допоможу з таємницями Василіси, – очі переможно сяють.

- Що ти знаєш про Василісу? - одна згадка про неї і на кілька секунд втрачаю контроль, надто  сильно біль здавлює серце.

- Її секретики, - хитро підморгує. - А як бонус від мене, Нік, двері для тебе відчинені. Ласкаво просимо на волю, - піднімається, повільно підходить до дверей.

- Що ти знаєш про записку? - хапаю його за рукав піджака.

- Усьому свій час, мій любий друже! - підла, зміїна посмішка. Він таки підчепив мене на гачок. Втім, і я маю наживку для Аркаші.