Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

— Кажу тобі, нам треба поквапитися! — наполягав на своєму Азгір тер Дейл, королівський провісник, який розповідав про своє останнє видіння. Для старого, якому вже перевалило за сотню років, він був досить моторним!. 
 
— Знову ти завівся, старий. Що може бути таким терміновим, від чого ми повинні попрямувати до Північної вежі? 
 
 — Сам побачиш! — тільки й послужило відповіддю від старого ельфа, тому Фабіан і не став більше дошкуляти йому своїми розпитуваннями. Щойно вони піднялися сходами, що ведуть до Північної вежі, і завернули за ріг, то бачили двох вартових. Ті стояли коло чогось і щось обговорювали.

— Що тут відбувається? — спитав в них Фабіан, як тільки вони підійшли до вартових.

— Раптово з'явився портал із якого впала ця дівчина, панове. Здається, вона непритомна і...поранена.

Тим часом Азгір підійшов до дівчини і обережно доторкнувся до неї, перевіряючи її стан.

— Жива, але дуже слабка, — сказав ельф, обережно знімаючи з її плеча дивну сумку і Фабіан помітив плями крові на спині та плечі. Здається, хтось хотів травмувати дівчину, навряд чи ці рани вона нанесла собі сама. Проте, коли Азгір разом із вартовими перевернули дівчину на інший бік, Фабіан зміг побачити її обличчя і з переляку відсахнувся. Дівчина із темно-каштановим волоссям була йому знайома. Він знав, якщо її очі були розплющеними, то він би побачив ясно-блакитні, мов море Лірії, очі. Це була дівчина із його снів...

Проте, хіба це можливо?

Фабіан думав, що це лише сни і  тільки. Але тепер, побачивши дівчину у дійсності, не знав про що й думати. Хлопець і уявити не міг, що дівчина з його снів була цілком реальною, а не витвір його фантазій.

— Як і я думав, її все ж поранили. Давай-но, візьми її на руки, і віднесемо її до мого кабінету, - пробурмотів Азгір, звертаючись до Фабіана.
 
— Чому не до цілителя? Він міг би загоїти її рани та...
 
 — Його зараз немає. Твій батько відправив Гейра в одне з поселень, на яке напали орки. Досить уже сперечатися, юначе! Нам потрібно поспішити...

Дівчина в руках Фабіана була легкою, немов пір'їнка. Волосся кольору темного золота розсипалося м'якими хвилями по її плечах, а обличчя здавалося занадто блідим.

Цікаво, хто ж вона?

Щойно вони опинилися в кабінеті ельфа, Фабіан поклав її на невеликий диван, дотримуючись вказівок старого ельфа. Той одразу дістав зі своєї скриньки якийсь флакон, і присів поруч із дівчиною. Наступної миті він підняв її светр, і вони побачили рани, з яких й досі сочилася кров.

Так-так, чим же її поранили? Аж ніяк не стрілою, це точно. Ельф поворухнув пальцями, і незабаром на його долоньці опинився вкрай маленький предмет, що за кольором чимось нагадував срібло.
 
 — Що це? — запитав Фабіан ельфа, але той лише знизав плечима. Так, вельми змістовна відповідь...
 
— Щоб це не було, але добряче влучило. Я не можу повністю зцілити її, тільки сповільнити кровотечу і зробити перев'язку.
 
 — Роби те, що вважаєш за потрібне, старий, — сказав йому Фабіан, і той взявся до роботи. Хлопець не знав, що було у флаконі, який тримав Азгір, але кровотеча й справді припинилася. Потім він швидко зробив невелику пов'язку і повернув светр на місце. 
 
— Так, тепер треба дати їй відпочити. Побудь поки що з нею, а я сходжу до короля.
 
 — Може, я сам за ним сходжу?
 
— Ні, мені треба з ним переговорити віч-на-віч. Тож будь тут, ясно? Ще не вистачало, щоб вона втекла або знову на когось напала, коли прийде до тями...

З цими словами ельф залишив Фабіана наодинці з дівчиною, а сам зник за дверима.

Що ж, треба б дізнатися, хто вона така...

Помітивши сумку дівчини, яку захопив Азгір, хлопець наблизився до неї. Напевно, там має бути щось, що вкаже на особистість дівчини. Яким ж був його подив, коли відкривши її сумку, він побачив там телефон, розміром з долоню. Такі Фабіан вже бачив - їх сюди завозив маг, який періодично бував на Землі. Звідти він приносив і одяг, який спочатку вважався досить дивним для місцевих дам, але все ж таки увійшов у моду. Хоч і не всюди, тільки в деяких містах.

Виходить, ця дівчина із Землі... Цікаво, як вона сюди потрапила? І чому? Що привело її сюди? Однак відповіді на своє запитання Фабіан не знайшов, бо почув тихий стогін. Озирнувшись, він подивився на дівчину, яка здивовано озиралася на всі боки.
 
 — Чорт забирай, де це я? — пробурмотіла вона, піднявшись на ліктях, а потім перевернулася на спину. Побачивши Фабіана, вона миттєво вжалася в спинку дивана, похмурившись від болю. — Хто ти такий?

— Я Фабіан, і відповідаючи на твоє перше запитання - ти в Лліріані.
 
 — Де-де?
 
 — Лліріан - це одна з країн на Синереліоні, — сказав Фабіан, але в блакитних очах дівчини досі бачив розгубленість. Що ж, це й не дивно, навряд чи вона чула про їх світ. Хоча, хто знає, може вона шпигунка?
 
 — Я й гадки не маю, про що ти говориш! Що це взагалі таке, цей твій Сіне... як його там...
 
 — Синереліон - це планета, на якій ми живемо. 
 
 — А як далеко вона від Землі?
 
 — Ну, скажімо так, добиратися туди важкувато. Хіба що, через портал.
 
 — Портал? За допомогою магії?
 
 — Ну, так. 
 
 — Але ж це неможливо! 
 
 — Чому ж це? Усе можливо! Хіба на твоїй планеті немає магії?

— Ні, зате є повно шарлатанів, які видають себе за чаклунів, якими вони не є, — фиркнула вона у відповідь, чим розсмішила Фабіана. 
 
 — Ну, таке буває і тут. Як тебе звати?
 
— Кессі.
 
 — Яке дивне ім'я...
 
 — Ну, так мене всі називають. Не люблю, коли хтось називає мене повним ім'ям.
 
 — Ага, то це якесь скорочення! І яке ж твоє повне ім'я, земляночко?
 
 — Кассандра Блек... — сказала вона, а потім вона знову знепритомніла.
 
— Кассандра Блек... — повторив він її ім'я, а потім наблизився до неї, і помацав її чоло. Шкіра була досить гарячою. Схоже, у неї жар - треба б усе ж таки покликати цілителя. Але ось тільки Фабіан не міг залишити її тут саму - Азгір мав рацію, говорячи про те, що вона могла щось накоїти.

Вони вже зустрічали деяких людей з її планети, і не всі вони були такими ж, як і вона на перший погляд. За нею треб спостерігати... Раптом вона шпигунка?

Варто було вийти з кімнати, як Фабіан одразу натрапив у коридорі на Азгіра.

—  Як вона?

—  Прийшла до тями, але ненадовго.

—  Вона щось казала? —  продовжував ставити запитання старий, що вже здавалося трохи підозрілим. Для того, у кого було видіння про появу потраплянки, він ставить занадто багато запитань. Чи це  здається?

—  Не дуже багато. Судячи з усього, вона мало що знає про магію. Якщо, звісно ж, вірити її словам. Дівчина була дуже здивована, почувши назву нашого світу. Напевно, назва їй була незнайома... Ну, або ж вона чудова акторка і брехуха!

—  Фабіане, як ти можеш судити її, якщо зовсім не знаєш? До того ж, дівчина могла говорити правду.

—  Чому ти її захищаєш? Я їй не вірю. Що, якщо її підіслали? Раптом це той самий шпигун, про якого ти нещодавно говорив?

—  Дівчина була поранена, Фабіане! Це не означає, що...

—  Знову її захищаєш? А ось я думаю, що це добре продуманий стратегічний хід. Хто ж буде думати, що під маскою шпигуна ховатиметься дівчина? Адже найчастіше посилають чоловіків...

Азгір важко зітхає, поправляючи окуляри на своєму носі, а потім нагороджує Фабіана незадоволеним поглядом.

—  Ти думаєш як твій батько, хлопчику, мій. Частково, це правильно, але я вчив тебе зовсім не цього! До того ж, ця дівчина з'явилася тут не просто так...

—  Знову говориш загадками, старий! Усе впирається в те, що ти не можеш розповісти правду через клятву?

Старий відводить погляд убік. Он як... Азгір не розповість йому всієї правди - не зможе, через королівську клятву. Але дівчину, тим не менш, продовжує захищати. Що в ній такого особливого? Адже вона потраплянка, звичайна людина...

—  Помиляєшся, Фабіане, вона зовсім не звичайна людина. Її поява в Лліріані призведе до чогось дуже важливого... Я це знаю. Я бачив це.

—  Так розкажи мені, старий! Що в ній такого особливого? Що особливого в Кессі Блек?

—  Кессі... Так ось як її звуть, —  бурмоче ельф, повторюючи ім'я дівчини, і на мить на його обличчі виникає сум. Але він швидко бере себе в руки, і знову обдаровує Фабіана серйозним поглядом.

—  Коли ти так дивишся на мене, старий, це не передбачає нічого хорошого.

—  Ти як завжди кмітливий, хлопчику мій. Я попрошу тебе лише про одне - стань другом цій дівчині. Їй потрібен друг, дуже потрібен...

І з цими словами ельф розвернувся і попрямував у бік сходів, залишаючи хлопця в цілковитому подиві.

Друг? Який ще друг? Він нічого про неї не знає! Нічого, крім її імені. Навіщо йому ставати другом для цієї потраплянки? Адже очевидно, що вони з абсолютно різних світів і обидва різні.