Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

- Маячня якась. Я б на твоєму місці тікала з того весілля куди очі дивляться, - Анжела почала натякати подрузі, щоб та так і вчинила. Адже тільки так можна підібратися до Петра. Тільки тоді коли цього весілля взагалі не буде. Тож все, що залишалося, так це вмовити Олександру тікати.

- Ти жартуєш?! - Саша здивовано дивилась на подругу, нервово перебираючи пальцями. В неї і в голові не було таких думок. Ні разу. - Ти не знаєш мого батька. Дожене гірше буде… або взагалі вб'є, - останні слова вона прошепотіла. Від однієї тільки думки про втечу в Саши ноги підкошувалися зі страху. Та й куди бігти? До кого? В родичів пересидіти не вийде, бо всі вони припруться на її весілля. Ніхто не буде її переховувати у себе, тому що теж бояться її батька.

- Ну, тоді подруго я тобі більше нічим не допоможу. Хоча зізнаюся, якби Петро був моїм нареченим, я б впісялася від щастя.

- Шкода, що ми не можемо помінятися. Я б тобі його залюбки віддала, щоб подивитися, як ти впісяєшся… Жартую. Боюсь батько буде проти. 

- Віддала б кажеш? - Анжела задумалась. Здається в її голові появлявся план. План, про який нікому не варто знати, бо… це смерть для неї.

- Може попросити Петра, щоб скасував весілля? Тоді твій батько на тебе не злитиметься.

- Петро ніколи так не вчинить. Він кохає мене і сам щасливий від цього дурнуватого весілля. Його очі сяють від щастя і я не здивуюся, якщо і він, як ти кажеш "впісявся" від радості. От тільки мене чомусь забули запитати хочу я цього чи ні.

- А Петро знає, що ти його не кохаєш?

- Знає. Сказав, що це для нього не важливо, що він зробить все, щоб покохала. Я навіть боюся думати, що він мав на увазі під словом " ВСЕ".

- Може прив'яже до ліжка у вашу першу шлюбну ніч і буде катувати. - Замріяно посміхнулась подруга. - Буде робити ВСЕ своїми ніжними пальцями, щоб ти покохала його.

- Тьху! От дурепа. Ну і фантазії в тебе Анжелка. Я молю Бога аби він не торкався мене.

- Сама ти дурепа. Пощастило тобі подруго так пощастило, а ти… Дідько! - вилаялась Анжела. 

" Ну, як цей дурень Петро може таке казати?! Адже поруч з ним повинна бути дівчина, яка вміє догоджати чоловікам, яка знає, що таке секс, яка кохатиме його по-справжньому все життя, а не якась там незаймана, налякана - перелякана Саша, яка не те що свого батька боїться, а й власної тіні. Ідіот! Петро, який же ти ідіот! " - думала Анжела.

- Мене всю трясе. Я вся на нервах. За останні два тижні схудла на п'ять кілограм. Ніколи не думала, що моє весілля буде от таким, - Саша почала нервово ходити по кімнаті. Вона стільки років мріяла про весілля, а ще… вона мріяла про свого коханого Олега. Про того, що своїми небесно блакитними очима, ніяк не вилазив з її серця. Про того, кого вона вже ніколи не побачить. Вона так мріяла, що це він буде її чоловіком. Що стоятиме в красивому костюмі біля вівтаря і чекатиме на неї, а вона йтиме в шикарній білій сукні до нього. Її серце вилітатиме від щастя, а його блакитні очі так і дивитимуться на неї закохано. А потім вона ошарашить його тим, що не захоче надягати весільної обручки, тому що розтисне пальці і візьме зі своєї долоні ту обручку, яку знайшла тоді, сім років тому, на траві. І він надягне її на палець Олександри, тому, що та обручка явно була призначена не для Вікторії.

Але це все дурнуваті мрії, які не здійсняться.

- Добре. Досить сумувати, - намагалася підбадьорити подругу. - Бо ще і я схудну тут біля тебе, не дай Боже. - Посміхалась Анжела, - Ну що, їдемо по твою весільну сукню? - Саша тільки похитала головою, у відповідь нічого не сказала. Їй було байдуже, яка сукня буде на ній цього дня. Хоча, як вона думала, що чорна підійшла б сюди значно більше. Адже в день весілля її душа помре, і чорна сукня якраз до жалоби. Навіть ноги не піднімалися йти в магазин, хотілося просто провалитися крізь землю, чи ще далі. Але Анжела не зупинялася, вона витягла подругу за руку. Не подаючи вигляду, щоб ніхто нічого не запідозрив, Анжела все ж таки придумала, як зірвати весілля. От тільки не приведи Господи, щоб про це дізнався Євген Вікторович… чи взагалі хтось.

Анжела не із тих дівчат, що так просто віддадуть своє щастя. Вона буде боротися за Петра, хай там що!  

*** 

- Я в шоці, - Анжела несла пакети в руках до автомобіля. Подруги виходили з весільного салону. Олександра мала тільки забрати свою сукню, а натомість їй Анжела понавтюхувала ще Бог знає що в ті пакети. Там були і якісь білі стрічки, і квіти, і букет для нареченої, і навіть дві фати - одна дога, що аж до землі, а інша коротка з капелюхом. Для Саши більше подобалася довга, але подруга сказала: " Бери дві, вдома ще раз поміряєш, може передумаєш, все одно за все це платить наречений. " Довелося взяти, щоб Анжелу не засмучувати, хоч для себе Олександра вже остаточно вирішила, що надягне довгу. 

- Тримай, - Анжела віддала свої два пакети, які несла, для водія. Він вийшов з машини, щоб відчинити дівчатам двері і не очікував, що йому в руки зваляться якісь пакети.

- Що з цим робити? - здивовано звів брови піднявши злегка одну руку догори.

- В багажник поклади, - командувала Анжела ніби то був її водій, а не Олександри. - Ти Микита неначе перший день на роботі, чесне слово… Ось, ще візьми оцю здоровенну коробку! - вихватила ту коробку в Саши з рук і ткнула водію, вдарила нею прямо йому в торс. - Обережно з речами, в коробці там весільна сукня, дуже красива і дуже дорога.

- Зрозумів, - помалу поплентався до багажника.

- Що, може підемо поїмо? Цей так званий шопінг мене втомив. Їсти хочу. - Озиралася навкруги, придивлялася де можна перекусити.

- Можна і поїсти. Хоча б кави випити, - Саша глянула в сторону багажника біля якого возився водій. - Микита! - покликала його. Він підняв голову. - Ми підемо щось поїмо! - дівчина вказала пальцем наподругу. - Почекаєш нас тут?

- Так.

- І сам щось поїш, - Олександра посміхнулася. Їй було якось ніяково. Вони йдуть їсти, а водій буде голодний їх чекати? Ні, це не справедливо. Хай хоч кави вип'є з пончиком.