Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- Та відпустіть вже, - намагаюся непомітно вислизнути, але спиною відчуваю наближення недоброзичливців. – До учнів не можна торкатися.

- Я тебе не тримаю, – каже викладач.

Опустила очі і зрозуміла, в чому річ. Я сама схопилася за руку чоловіка і сильно її стиснула. Мені здавалося, що це він затис мою долоню, але насправді все навпаки. Я майже кігтями вп'ялася в нього, і ніби сил не вистачає, щоб розтиснути власні пальці.

- Скажи murum glaciei, і вони не зможуть підібратися до тебе близько, - чую над вухом пораду. В той же час він відходить, звільняючи мені шлях. Моя рука теж на волі, хоча я для цього нічого не зробила. Все відбувається швидко, наче я продовжую тікати від переслідувачів.

Взагалі магію не можна використовувати проти інших учнів. Що він мені там порадив? Відчуваю недобре всією шкірою. Вже включили сповіщення про початок наступного уроку, треба бігти до кабінету. Учням не дозволяють переміщатися школою за допомогою магії, це вони дарма. А з іншого боку, якщо задію магію переміщення, то послабшаю. Простіше добігти.

На льоту повторила все ж таки фразу, яку мені на вухо шепнув викладач. За секунду до цього мене вже схопили за волосся і мало не повалили на плитку. Murum glaciei, виявляється, це щось на зразок щита. Чужі руки миттєво відпустили мене і опинилися по той бік прозорої стіни. Усі подальші спроби схопити мене за щось виявилися для хлопців провальними. Я під захистом невидимого циліндра. Цікаво, чи надовго збережеться ефект? Запишу собі це заклинання, повторюватиму за потреби.

- Ми все одно тебе дістанемо, руда, - ламаним голосом, властивим підлітку, пробасив Роксі.

- Упіймай тепер, дебіл, - крикнула у відповідь, входячи до класу з задоволеною усмішкою. Мабуть, сказала я це надто голосно, бо в кабінеті відразу була відчитана містером Ларіксом, учителем прикладної математики. А ось хлопців він словом не зачепив. Звичайно, один із них – його племінник.

Домашку з математики я не зробила, списати не встигла, так що отримала заслужену двійку. Жодних сумних думок з цього приводу. Я вже давно перестала зациклюватись на оцінках. Напевно, саме в той момент, коли в моєму мозку щось клацнуло, і я почала мислити доросліше. Це не подобається ні моїм одноліткам, ні рідним. Кажуть, що я тільки вдаю, що розумна, але в мене складається відчуття, що вони почуваються в моїй компанії некомфортно, тому що не здатні підтримати бесіду.

Я розумна не за роками, якщо висловитися коректно, але за шкільними відмітками я учениця нижче середнього рівня. Не люблю вислужуватись перед кимось, догоджати, робити те, що мені наказують. Батько підселив мені програму відторгнення правил.