Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

– Станіславо Вікторівно! – гукнув хтось попереду в черзі. Ася підвела погляд та помітила хлопців з четвертого курсу, в яких минулого року вела цивільне право. – Вам капучино, як завжди?

***

Минуло всього три тижні з того дня, як Андрій познайомився з викладачкою, що змусила вивчити за кілька днів всю програму семестру. Карпенко не злився на Ковальову за це. Навпаки, студентові здавалося, що він схибився на викладачці. Дівчина ніяк не хотіла полишати його думок, навіть тоді, коли Андрій був у компанії інших.

Після другого перескладання, коли з друзями сиділи в клубі, в зоні для особливих гостей, розлігшись на м'яких широких диванах, Карпенко раптом усвідомив, що вона прекрасна. Ця ніжна та тендітна дівчина, молода панянка, що вдає з себе неприступну діву, така ж чарівна, як аромат квітів навесні, як різдвяне диво. Її образ надійно засів у голові хлопця та не давав спокою.

Дівчата, що були в їхній компанії та безперервно намагалися завоювати увагу Андрія, і поряд не стояли з Ковальовою. Вона здавалася взірцем жіночності, порядності та всього прекрасного, що є у цілому світі.

Карпенко розумів, що легко не буде. Проте вона стане для нього викликом, метою. І одного дня він зможе назвати її своєю. Хоча заочно уже привласнив дівчину.

Новий семестр мав принести нове життя. Андрій повністю змінив свій одяг, переглянув свою поведінку. За короткий термін із розв'язного мажора видресував у собі вихованого інтелігента. І це не було показово, він насправді змусив себе змінитися. Андрій сам цього хотів. Заради неї.

Слідкувати за викладачкою не збирався, просто помітив, як та входить до кав'ярні й ноги самі туди понесли. Ставши за нею в черзі, спостерігав, як Станіслава читає щось у телефоні. Промайнула думка, раптом у неї хтось є? До біса, все одно це його не зупинить!

Коли старшокурсники запитали про те, яку каву їй взяти, Андрій напружився. Відчув не лише ревність, а ще й адреналін. Готовий був розірвати тих типів, лиш би не дивилися в її бік.

Стримано, проте тепло усміхнувшись, викладачка подякувала та, повернувшись до телефону, відійшла до стійки й сіла на високий стілець боком до хлопця. Її не надто довге хвилясте волосся закрило половину обличчя. Проте Андрій все ще міг бачити її гарні очі, тонкі напівмісяці брів та лоб. Мабуть, якби він був художником, то обов'язково написав би її портрет.

Хлопець, що приніс Ковальовій каву, широко усміхався та говорив, як він сумує за її парами. Андрій ледь стримався, аби не підійти до них та набити гарненький писок високому студентові. Станіслава засміялася, подякувала за все, розрахувалася за каву та попрощалася з хлопцем, нагородивши того милою стриманою усмішкою.

– Що вам? А-у-у... – привернув до себе увагу бариста. Карпенко повернувся до працівника кав'ярні та отямився. Зрозумів, що витріщався на викладачку, високого студента та ще й міцно стиснув кулаки й зціпив зуби.

– Еспресо, будь ласка, – сказав тихо та дістав батькову банківську картку, показуючи на термінал.

Бариста прийнявся робити замовлення. А Карпенко був шокований власними емоціями та невідомими досі почуттями.