Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Першою парою в новому семестрі в Асі виявилося вікно. Звісно, можна було б поспати та не спішити на роботу, проте дівчина не любила порушувати правила. До того ж якби Нечипоренко спіймав її, то виставив догану, а викладачка любила свою роботу. Тому була на робочому місці о восьмій ранку, готувалася до лекції, яку мала проводити у третього курсу.

– Новий семестр, як нове життя! І під дверима ніхто не стовбичить. – До кабінету зайшов Петро Васильович та повісив куртку на вішалку. – Стасю, привіт!

Викладачка стримано усміхнулася колезі та привіталася. Жайворонок підійшов та вкотре поклав на її стіл кокосову шоколадку, яких Ася терпіти не могла. Спершу було не зручно сказати правду, вона лише відмовлялася, але Петро наполягав та не приймав ніяких відмов. А потім вона уже звиклася, збирала солодощі та відвозила їх родині, діти кокосами не гидували, а тому зі задоволенням з'їдали шоколад.

Дівчина чемно подякувала та продовжила сидіти над навчальними планами на цей семестр.

– Можливо, сходимо в театр у п'ятницю? – запропонував колега.

«Почалося!»

Як же вона ненавиділа ці його постійні пропозиції! Щотижня він запрошував її кудись. І щоразу Ася вигадувала нові відмовки.

– Вибач, у мене тренування після роботи, тому іншим разом.

Цього разу навіть не підвела погляду, дивилася у свою методичку, вдаючи заклопотаність. Можливо, це було занадто невиховано, особливо після невеличкого подарунка у вигляді шоколаду, проте вона уже втомилася кожен раз відмовляти колезі. Сказати все прямо Ася соромилася, а натяків Жайворонок не розумів.

– Шкода, шкода...

Петро Васильович усівся за свій стіл та взявся перебирати матеріали. Ася непомітно видихнула.

Згодом прийшли Сипченко та Катерина Едуардівна, але одразу ж розійшлися по заняттях. У Жайворонка теж була лекція. Ася залишилася сама, тому сміливо дістала смартфон та зайшла в Інстаграм. Викладачка не любила виставляти власне життя напоказ, тому мала лише кілька гарних світлин та закритий від незнайомців профіль.

Швидко переглянувши стрічку нових публікацій, хотіла заховати телефон до сумочки та сходити до бібліотеки, проте несподівано прийшло повідомлення про запит на підписку. На маленькому чорно-білому зображенні лише могла зрозуміти, що то хлопець. Нік взагалі здавався хаотичним набором букв та цифр. Коли Ася відкрила сторінку користувача й поглянула на фото, одразу впізнала на них Карпенка. Світлини були гарними, професійними, ну або зроблені хорошою камерою. Їй сподобалося. Не втримавшись, дівчина стала роздивлятися кожне фото, читати описання, коментарі. А писали Андрієві багато, особливо дівчата. І він їм обов'язково відповідав.

Все-таки студент був симпатичним. Темно-сірі райдужки привертали увагу. Ася раптом зрозуміла, зізналася собі, що їй хочеться знову побачити ті очі.

Заблокувавши телефон, вона поклала його до сумочки та наказала собі не вигадувати мрій, адже від їх нездійсненності потім добряче болить. Ася повернулася до вікна. З висоти четвертого поверху вона спостерігала за поодинокими студентами, які йшли університетським подвір'ям. Підперши долонею підборіддя, стала згадувати останні роки в школі. Тоді вона теж мріяла про одного хлопця, який вчився у паралельному класі. Але нічого між ними так і не було, хоча дівчина й зізналася йому в коханні...

Роман, саме так звали того хлопця. Симпатичний, високий, з кудлатим волоссям та зухвалою посмішкою, він був мрією всіх дівчат школи. Не стала й виключенням Ася. Її наївне сердечко тріпотіло, коли вона бачила свого, як нині модно називати, краша в коридорі, їдальні чи де-інде.

То був далекий дві тисячі одинадцятий, коли основним засобом спілкування стали соцмережі. У віртуальній реальності знайомилися, переписувалися та почувалися розкутими, вільними.

Він сам додався їй до друзів одного вечора. На сторінці майже не було інформації, лише ім'я, школа та одне фото. Як же вона раділа та навіть стрибала на ліжку від захвату, коли він написав. То було справжнє диво. Мрія, що розбилася дуже швидко. Адже згодом виявилося, що то дурні-однокласники вирішили познущатися з дівчини, створивши фейкову сторінку. Добре, що не лише з Асі. «Постраждалих» тоді виявилося більш як десять душ. Звісно, жартівникам потім дісталося на кабачки від злих ображених дівчат, проте серце Станіслави не приймало дійсності й вона знайшла справжню сторінку Романа в мережі. Написала довжелезний лист-повідомлення, черпнувши натхнення з любовного роману, який часто перечитувала мама. Були там і слова зізнання. Роман нічого не відповів, а наступного дня вся школа насміхалася над дівчиною та її почуттями, змушуючи ніяковіти й ховати очі від хлопця, який так подобався. Звісно, зовсім скоро всі про те забули, Роман попросив вибачення, покаявся, проте розбите серце це не залікувало. Лише час та студентські веселі будні допомогли Асі забути про ту шкільну ганьбу. Вона майже не згадувала Романа, проте обережно відносилася до отаких нездійсненних мрій та необачних вчинків.

Дзвінок  перервав думки викладачки й вона стала збиратися на лекцію до третього курсу. За одно й захопила з собою гаманець та пальто, щоби взяти між заняттями смачної справжньої кави, яку робили у кав'ярні навпроти універу. Насправді просто не хотілося повертатися на кафедру та зустрічатися з Жайворонком.

Лекція пройшла швидко та викладачці навіть вдалося зацікавити сонних студентів. Попри сумні спогади, Ася переповнювалася ентузіазмом, навіть не здогадуючись звідки він узявся. Той факт, що наступна лекція мала бути у другого курсу, де навчався Карпенко, викладачка ніяк не зв'язувала зі своїм настроєм.

У кав'ярні, як і завжди, зібрався натовп з шумних студентів. Всі щось обговорювали, перекрикували одне одного, невпинно шуміла кавомашина, збиваючи молоко до незрівнянної піни та час від часу гриміла кавомолка. Вхідні двері постійно відчинялися та зачинялися, дзенькаючи кожен раз музикою вітру. Ніжний, приємний аромат свіжомеленої кави розслабляв та давав відчуття ейфорії. Зайнявши чергу, дівчина розблокувала телефон та стала перечитувати повідомлення від рідні в груповому чаті. Сьогодні всі жваво обговорювали снігопад, що накрив рідне місто.