read-books.club » Короткий любовний роман » Тимчасова забавка, Богдана Малкіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Тимчасова забавка, Богдана Малкіна"

61
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тимчасова забавка" автора Богдана Малкіна. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Тимчасова забавка, Богдана Малкіна» була написана автором - Богдана Малкіна, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Тимчасова забавка, Богдана Малкіна" в соціальних мережах: 
Чи можливі стосунки після ночі, проведеної разом? А якщо вони посварилися наступного ж ранку та облили одне одного брудом?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:
Глава 1

Аніта

– Що ти в біса робиш?

Він обертається до мене обличчям, нервово поправляє окуляри, з якими, бляха, і так все гаразд! 

– Готую тобі сніданок…

Господи, він зараз серйозно? 

– Забирайся з моєї квартири! – мій голос невдоволений і я знаю, що маю рацію.

– Окей.

Цей чоло… гм… хлопчина знов повертається до плити й вимикає вентиль. 

Дідько, йому хоч вісімнадцять є? Мене не посадять? Поки він, опустивши голову, йде до виходу з кухні, вдивляюся в юне обличчя. Здається, все ж повнолітній.

Він проходить повз, не підводячи погляду, а я розумію, що навіть не пам'ятаю його імені. І навряд чи ми запитували їх одне в одного.

Наша зустріч вчора у барі нагадувала якесь божевілля. Ми обоє були добряче сп'янілими та не тямили, що робимо. 

Наштовхнувшись у п'яному натовпі на цього хлопця, я подумала: "Чом би й ні?" Зрештою, саме для цього люди й приходять до клубів та барів – для одноразового сексу, хіба не так? Кому як не мені, людині, яка шість років працювала у нічному клубі, знати це? Тож відкинувши усі докори сумління, повільно підходжу до плити, аби викинути недоготовлений сніданок. 

Зазираю під кришку. Омлет. Схоже, таки встиг приготуватися. Збираюся викинути все це у смітник, проте помічаю поряд з плитою смартфон. І він явно не мій.

– Юначе…– гукаю, вхопивши телефон, та поспішаю за ним.

Хлопець зустрічає мене колючим поглядом. Весь похмурий та до біса засмучений. Миле обличчя вкрите червоними плямами. 

Господи, як же незручно!

– Ти телефон залишив, – простягаю пристрій і ненароком натискаю на екран. Він миттєво засвічується і я бачу на заставці брюнетку з довгим волоссям та виразними очима. 

Хлопець ще дужче червоніє, хутко ховаючи гаджет до кишені джинсів. А я навіщось стою та витріщаюся на нього, роздивляючись кожну деталь обличчя. Темне густе волосся, такі ж брови, насуплені до неможливого, добрі янтарні очі, прямий ніс. І дуже м’які губи. Чомусь на думку спадає те, як ненаситно вони вночі цілували мої груди і як реагувало тіло на ці поцілунки. Напевне, все це через алкоголь.

– Дуже сподіваюся, що тобі є вісімнадцять, бо…

– Мені двадцять три.

Йому не подобається те, що я сказала. І я чудово розумію, наскільки зневажливо прозвучали мої слова. Розумію, проте спинитися не можу.

– Звісно ж, ніч була чудовою, але я думаю, що нам не варто більше це повторювати. Ну, розумієш, ми ж навіть не знаємо одне одного.

Навіщо я усе це говорю йому? Чому просто не сказати: “Дякую, бувай!” І якого дідька він не йде, а стоїть та без упину дивиться мені в очі?

– Соромно за те, що сказала забиратися з твоєї квартири?

Він правий. Так, бляха, мені соромно. Адже цей хлопець ні в чому не винний. 

– Ні, – натягнуто усміхаюся, проте відчуваю, як на щоках проступає рум’янець. – Вибач, але я тобі нічого не винна, тож краще тобі піти. Всього найкращого.

Віддавши мені честь, ніби перед генералом якимсь, хлопець розвертається та відчиняє двері. Виходить в коридор, а потім знов дивиться на мене.

– Знаєш, я міг би заперечити... Але не буду. Не хочеться тратити час на того, хто не цінує навіть себе, не те, що інших. Щасливої тобі самотності!

Я закипаю. Якого хріна він колупається в моїй душі? Як взагалі зміг дізнатися та надавити на найболючіше? 

– А тобі зичу нарешті видалити всі фото колишньої та викинути її з голови! Бо вона навряд чи повернеться до такого невдахи, як ти!

Він зупиняється на верхній сходинці, але не повертається до мене обличчям.

– Так, мабуть, так.

Його відповідь звучить настільки пригнічено, що я розумію – перегнула. Проте замість того, щоб перепросити, грюкаю дверима та йду на кухню, аби викинути клятий омлет у смітник. А потім приготувати точно такий же.

 

 

 

Привіт, мої хороші! Ось і нова історія=))) Вона  коротка та безкоштовна.

Головну героїню, Аніту, мона зустріти в книзі "Парі на мою гордість". Тож якщо ви її ще не читали, але збираєтеся це зробити, то мушу попередити, що в даній історії будуть спойлери)

Дякую, що ви є) Приємного читання!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тимчасова забавка, Богдана Малкіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тимчасова забавка, Богдана Малкіна"