Читати книгу - "Одержимий злом"

— Знаю, — кивнув Стіллер. — Мені потрібна твоя допомога, щоб переконати головного поліцмейстера й штаб завершити операцію.

Вістінґ нерішуче прикусив губу. У рації Стіллера постійно лунали нові й нові повідомлення. Захеканий голос відрапортував, що на перехресті стежки з пасовиська й дороги, яка вела до літніх будиночків, де ховався Том Керр, знайшли наручні кайданки.

— Можемо взяти його вже, відразу, або зачекати на Іншого й схопити обох, — вів далі Стіллер. — Але мусимо все вирішити, доки хлопці ще його не знайшли.

— Зателефоную Кііль, — Вістінґ вийняв мобільний.

Після реорганізації Аґнес Кііль призначили головним поліцмейстером нового великого поліційного округу, який охоплював Телемарк, Вестфолд і Бюскерюд. Вістінґ був задоволений вибором і призначенням. Начальниця добре знала, що таке робота слідчого.

— Які новини? — без передмов запитала вона в слухавку. — Я у штабі.

Вістінґ уявив собі обличчя керівників різних відділів, її радників, які допомагали ухвалювати стратегічні рішення у надзвичайних ситуаціях.

— Втечу було ретельно сплановано, — почав Вістінґ. — Усе вказує, що Керр має спільника. Є підстави стверджувати, що Інший і є його помічником.

— Я увімкну голосний зв’язок, — попередила Кііль.

Вістінґ мав намір озвучити дуже незвичну пропозицію.

— Хто там біля вас? — запитав він, щоб упевнитись у відсутності сторонніх.

Аґнес Кііль назвала імена постійних членів оперативного штабу, тож Вістінґ повів далі.

— Ми локалізували місце перебування Тома Керра за допомогою електронного маячка.

Ніхто на другому кінці ні словом не затнувся про те, що такий метод, правду кажучи, не дозволений законом.

— Маємо підстави припускати, що Керр чекає на допомогу ззовні, щоб вибратися з півострова.

— Це ж як?

— Вичікує, доки поліція покине територію, а тоді людина, яка підготувала втечу, прийде й забере його.

— І що ви пропонуєте? — поцікавилася Аґнес Кііль.

— Перекваліфікувати операцію з пошукової на спостережну. Ми знаємо, де перебуває Том Керр. Ми можемо вичекати, доки до нього прийде спільник.

Тут різко втрутився полісмен, відповідальний за оперативну роботу.

— Де саме перебуває Керр?

— В одному з літніх будиночків, — пояснив Вістінґ. — Він стоїть на доволі відкритій місцині, але навколо ростуть дерева, тож можливо вести приховане стеження. Туди веде асфальтована дорога, але Інший, найімовірніше, з’явиться з боку моря. До причалу приблизно п’ятдесят метрів. Можу переслати координати.

Над головою пролетів гелікоптер. То повезли до лікарні поліцейського, який найбільше постраждав.

— Те, що ви пропонуєте, вимагає проведення операції під прикриттям. Ми не можемо так просто звідти забратися, — запротестував оперативник. — Ми повинні зберігати активність у тому районі найближчі кілька годин.

— Окрім того, ми, тим самим, свідомо обманюватимемо засоби масової інформації, — втрутився інший голос.

Вістінґ припустив, що той голос належав шефові відділу інформації та комунікації.

Ініціативу знову взяла в свої руки поліцмейстерка.

— Дайте нам час на роздуми, — сказала вона. — Я вам зателефоную.

Розділ 8

Вістінґ не зводив погляду з червоної цятки на екрані, очікуючи, що та будь-якої миті може зрушити з місця.

— Пахне ще одним розслідуванням, — зітхнув він. — Внутрішнім…

— Усе було на твоїй відповідальності, — буркнув Стіллер.

Вістінґ зиркнув на нього. Йому зовсім не хотілося з’ясовувати, де й чия провина, проте він знав, що Стіллер має рацію. На управління його поліційного округу було покладено відповідальність за безпеку проведення слідчого експерименту. Конкретно — на Кіттіля Ґрама. Він підготував комплексний план операції, однак дозволу на використання зброї йому не дали.

— Я зовсім не маю наміру перекладати на когось провину, — вів далі Стіллер. — Лише натякаю, кого Спецвідділ візьме в лещата.

— Про це подумаємо, коли прийде час, — відповів Вістінґ. — Такого не мало трапитися. Від моменту, коли стало ясно, що Тома Керра виведуть поза стіни в’язниці, треба було взяти під контроль усі його зв’язки й розмови. Він нізащо не повинен був знати, на коли заплановано експеримент. Якби не знав, то й спланувати нічого не зміг би.

— Це важко було влаштувати, — заперечив Стіллер. — Ми мусили обрати день, зручний і для його адвоката.

— Треба було взяти на прослуховування усі розмови, перехоплювати всі листи — будь-яким шляхом завадити його зв’язку із зовнішнім світом.

— Ми так і вчинили, — запевнив Стіллер. — Але не могли прослуховувати його розмови з відвідувачами.

— Хто його провідував?

— Жінка, з якою він листувався, його брат і один із волонтерів Червоного Хреста.

— Жінка? — перепитав Вістінґ. — Закохана?

— Скидається на те, судячи з листів, — кивнув Стіллер. — Могла потайки передавати інформацію та інструкції з волі й на волю.

— Хто вона?

Уве Гідле взяв у руки теку.

— Луне Мельберґ, — сказав, не розгортаючи теки. — Сорок три роки. Мешкає в цокольному помешканні на Гокксюнні. Розлучена, вісімнадцятирічна донька, над якою не має опіки. Працює у продуктовій крамниці. До кримінальної відповідальності не притягалася.

— Скільки часу триває листування?

— Майже три роки.

— Зналися раніше?

— Ні.

— Коли востаннє його провідувала?

— Учора.

Вістінґ запустив руку у волосся, відчув під пальцями пісок.

— Йому повинні були відмовити у відвідуванні до проведення огляду місця злочину, — зауважив Вістінґ.

Стіллер знизав плечима, мовляв, легко бути мудрим заднім числом.

— Це не конче пов’язано з Іншим, — міркував далі Вістінґ. — Вона могла йому допомагати. Можливо, він давав їй вказівки, де роздобути зброю і ручну гранату, як натягнути розтяжку.

— Можливо, — погодився Стіллер і подав знак Уве Гідле.

Той змінив карту на моніторі.

— За нею ведеться стеження, — сказав Гідле.

На супутниковому фото Гокксюнна виднілися будинки — житловий квартал над річкою Драмменсельва. Цятка маркера червоніла посеред великої автостоянки.

— Зараз вона на роботі, — пояснив Гідле, збільшуючи зображення. — Крамниця мережі «Ківі». На її авті почеплений маячок. Воно припарковане на стоянці для автомобілів клієнтів.

— Крім того, за нею ведеться візуальне стеження, — додав Стіллер.

— Відколи? — поцікавився Вістінг.

— Від ранку.

— То вона могла побувати на півострові вчора або вночі й підготувати втечу?

— Теоретично — так, — підтвердив Стіллер. — Очікуємо відповіді від «Автопаса», де її авто перетинало адміністративні платні межі доріг.

— За братом і волонтером стеження теж ведеться?

Стіллер похитав головою, пояснив браком людських ресурсів.

— Ми визначили пріоритетним об’єктом Луне Мельберг. Нам здається, що вона найлегше піддається маніпуляціям. Її просто вмовити й переконати. Однак цілком імовірно, що Том Керр підтримував зв’язок на волі через відвідувачів свого співкамерника чи навіть через наглядачів. Таке вже бувало раніше, а часу на планування він мав удосталь.

Знадвору долинув гуркіт великого авта. Хряснули дверцята. Почулися голосні команди. Фургон, у якому вони сиділи, не мав вікон, але відеокамери передавали на екран усе, що відбувалося зовні. Восьмеро поліцейських з Відділу надзвичайних ситуацій розвантажували спеціальне спорядження і перевдягалися.

Задзвонив телефон Вістінґа. Він тримав його в долоні, не відразу відповів.

— Ти очікував, що щось трапиться, — він пильно глянув на Стіллера. —