Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

– А що тут відбувається? – питає Дан, і його обійми стають міцнішими. Я впевнена, що він одразу все зрозумів, але хоче почути пояснення Давида. 

–  Ця дівка сама на мене кинулась! – цідить мій роботодавець. 

– Ага, тому й тікала від тебе як обпечена, – фиркає Дан. – Що, не зміг її спокусити? Проблеми з ерекцією?

Чого? Він це серйозно зараз? 

Я навіть голову піднімаю, щоб Дана краще побачити, а він опускає на мене погляд і весело підморгує. Дивний якийсь. Я його усміхненим ще не бачила.

– Послухай… те! – схоже, Давид розуміє, що не варто переходити дорогу цьому хлопцеві, а то проблем потім не обберешся. Він дивиться на мене так, наче я – найбільша його проблема, а я стою як мишка і чекаю, що ж буде далі. 

– Ні, це ти послухай! – заявляє Дан. – Я буду змушений повідомити твоєму керівництву. Тому готуйся до розносу, Дон Жуане!

Давид стискає руки в кулаки, і таке відчуття складається, що ось-ось накинеться на Дана. Звісно ж, він цього не робить, а просто розвертається і знову зникає за дверима кабінету.

Коли розумію, що небезпека минула, швидко відступаю від хлопця. Чесно кажучи, я трохи здивована, що він мені допоміг, особливо якщо врахувати, що Дан не хороший хлопець. 

– Дякую за допомогу, – випалюю і збираюсь піти, але несподівано Дан хапає мене за руку.

– І це все, сонце? – усміхається. 

– А що ти хочеш ще? – дивуюсь. Здається, я переоцінила цього хлопця. Зовсім він не хороший. І нічим не кращий за того ж Давида. 

– Ну… свою винагороду, – Дан торкається пальцем своєї щоки, таким чином даючи зрозуміти, що я маю поцілувати його туди. Ага, розмріявся! 

– Мені здається, що ти дещо забув, – роблю крок до нього, і відстань між нами катастрофічно зменшується. У Дана дуже гарні очі: зелені з вкрапленням сірого. Ніколи таких не бачила. – Я не дівчинка на одну ніч, а ти явно не найкращий хлопець у світі. 

– Ти серйозно? – здається, він здивований, не розумію тільки чому. Ми ж знайомі і він знає, як я до нього ставлюсь. 

– Ага, – знову відступаю і руку свою забираю. – Дякую, що допоміг позбутися Давида, але на більше можеш не розраховувати. Я тобі не дівчинка на одну ніч. Шукай собі іншу ідіотку. 

Коли йду, Дан мене не наздоганяє. Мабуть, зрозумів нарешті, що це не має сенсу. Я впевнена, що цієї ночі він без подружки не залишиться, тому й хвилюватися не варто. 

Шкода лише, що гроші за свою роботу я так і не отримала. Хочеться вірити, що Давид передасть їх Ніці, але це дуже малоймовірно. 

Повернувшись у гуртожиток, не знаходжу в кімнаті Насті. Хочеться вірити, що вона не влізла в чергові неприємності, але, знаючи її, все може бути. Йду в душ, а потім сідаю на ліжко і вмикаю фільм на ноуті. 

Післязавтра розпочинається навчання і мені доведеться якось поєднувати його з підробітками. В принципі, це не так страшно, адже я кілька років у такому темпі живу. Головне – не закинути навчання, адже у мене хороші результати, а там видно буде. 

Засинаю швидко, втомлена сьогоднішніми пригодами. Навіть не чую,  коли Настя повертається. Зате зранку на мене чекає ще та картина… Запах алкоголю стоїть у повітрі такий стійкий, що доводиться відчинити вікно. Подруга у позі морської зірки розклалась на ліжку, а сліди від туші розтеклись по щоках. Здається, вчора хтось добряче погуляв! 

Вирішую приготувати нам суп і йду на кухню, де поки що нікого немає. Студенти тільки сьогодні будуть повертатись і звична тиша буде мені тільки снитися. 

– Доброго ранку, Лізон! – у мене за спиною з'являється Сашко – мій хороший знайомий, тільки старший на рік. Він також живе в гуртожитку, і ми добре спілкуємось. 

– Привіт! Ти чого не спиш? – питаю і помішую суп ложкою. 

– У мене сьогодні днюха. Хочу влаштувати вечірку, – відповідає і тріпає своє світле вигоріле на кінчиках волосся. Сашко гарний хлопець, а головне – хороший. Він неодноразово мені допомагав. 

– О, круто! Вітаю! – кажу щиро. 

– А ти прийдеш? Настю також бери, – заявляє. 

– Ну… добре…

Насправді у мене немає бажання веселитися і, головне – вживати алкоголь перед першим днем навчання, але відмовити Саші не можу. Він хороший. Пити я не буду. Прийду на пів годинки, а тоді втечу під шумок. 

– Чудово! Чекатиму вас о шостій! – Саша підморгує мені і йде, а я доварюю суп і повертаюсь у кімнату. Думаю, Настя зрадіє, що буде чудова нагода похмелитись. 

Встигаю поїсти, а Настя тільки прокидається. Одразу ж стогне через погане самопочуття і дивиться на мене червоними очиськами.

– Ти схожа на монстра, – сміюсь.

– Не смішно! – бурчить. – Я більше ніколи не буду пити! Присягаюсь!

– Сьогодні Саша влаштовує вечірку на честь свого дня народження і нас запросив, – кажу і чекаю на реакцію Насті.

– Ух ти! Круто! – радісно випалює. – Слухай, а я тобі давно говорила, що він у тебе закоханий. 

– Це дурниці, – відмахуюсь. – Ми просто друзі.

– От я не розумію, Лізко! Ти реально не бачиш далі власного носа? – бурчить подруга. – До речі, як минула вчорашня робота? 

– Жахливо, – бурчу і розповідаю про все з самого початку. Здається, Настя навіть про головний біль забуває, поки слухає про Дана.