Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

Я і подумати не могла, що ми зустрінемось знову. Ще й тут, сьогодні. Коли староста моєї групи запропонувала мені роботу, я охоче погодилася. Гроші ніколи не бувають зайвими, тому я тут. І Мазур тут… Таке враження, що він мене переслідує.

Поки розкладаю на фуршетному столі закуски, Дан кудись зникає з тією дівчиною. Не важко здогадатися, куди. Ще одна наївна ідіотка, така ж, як Настя, попалася на його гачок. 

– Ти знайома з Мазуром? – питає Давид, зупинивши мене в коридорі через кілька хвилин.

– Та ні, – практично не брешу. – Звідки я можу його знати? У нас різні кола спілкування.

– І то правда, – киває Давид. – Тобі пощастило. Нічого платити не треба. Після закінчення вечора отримаєш свою зарплату. 

– Дякую, – збираюсь йти далі, але несподівано Давид хапає мене за руку. – Ще щось?

– Я можу підвезти тебе додому після роботи, – заявляє таким тоном, наче я зобов'язана погодитись, або ж стрибати до неба від щастя. 

– Не варто. Я близько живу, – забираю руку і знову йду на кухню. Ще не вистачало, щоб цей чоловік до мене чіплявся. Я, звісно, можу врізати йому поміж очі, але не хочу підставляти Ніку. 

Далі вечір минає спокійно, і я більше не бачу Дана. Його батько притискає до себе молоду наречену, а та просто світиться від щастя. Дівчина-то не на багато старша за мене, а повелася на гроші та готова вийти за дорослого чоловіка. Не розумію таких людей. 

Коли вони оголошують про весілля, я знаходжу Дана поглядом. Він випиває келих шампанського одним махом і, здається, зовсім не радіє за свого татка. 

– Лізо, твоя робота закінчилася, – шепоче на вухо Ніка. – Давид просив зайти в кабінет. Хоче оплатити роботу. 

– Чудово! – щаслива, поспішаю туди й без задньої думки переступаю поріг його кабінету. Давид якраз сидить за столом і відраховує кілька купюр від великої стопки. 

– Швидко ти, – розглядає мене з голови до ніг. – Сподобалось у мене працювати?

– Нормально, – кажу і спопеляю поглядом купюри в його руках. Не розумію, чого він тягне. Хоча припущення є, і вони не дуже хороші. 

– Якщо забажаєш, я буду кликати тебе на найкращі заходи, де можна нормально заробити, – Давид підводиться на ноги, обходить стіл і зупиняється навпроти мене. – Все залежить від того, як ми сьогодні розійдемося. 

– Що ти маєш на увазі? – питаю, але думки в голові вже складаються.

– Ти ж розумна дівчинка, Лізо, – Давид торкається пасма мого волосся, а я різко відступаю. Якщо він думає, що я поведусь на його пропозицію, то дуже сильно помиляється. 

– Я хочу отримати гроші за свою роботу. Думаю, що це був мій перший і останній досвід роботи з тобою, – кажу холодно. Хочу, щоб Давид зрозумів – йому зі мною нічого не світить. 

– Ти добре подумала? – злиться. – Я не всім роблю такі пропозиції. 

– То це тільки мені так пощастило? – фиркаю. 

Здається, у Давида вривається терпець. Мабуть, він розуміє, що нічого йому не світить, от і вирішує діяти прямо. Сильно хапає мене за руку і тягне на себе. Намагається поцілувати, але не тут-то було. Я вириваюсь і б'ю його рукою по обличчю. Принаймні так мені здається. Кудись точно потрапляю. На кілька секунд Давид відстає, а мені цього часу вистачає, щоб буквально вивалитися в коридор. 

І не просто вивалитися, а потрапити у чиїсь руки… 

– Ого! Так дівчата на мене ще не кидались, – чую над вухом знайомий голос, а тоді ще один – Давида.

– Ах ти ж стерво… 

А далі німа картина. Я в обіймах Дана Мазура, а поруч з нами розлючений Давид, який явно не очікував побачити мого захисника вдруге.