Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Дброго тобі дня, Василино.

Збентежено побажала:

-І вам не хворіти. - а потім схаменувшись  грудьми пішла на нього. - А ти хто будеш? Ти роду нелюдського, так що робиш у наших краях дрімучих?

 Перший страх пройшов і тепер природна шкідливість починала гору брати. Незнайомець не відступив як я очікувала, і тепер я мала унікальну можливість милуватися гарним, гладким, накаченим торсом.

-Лісантііл.

-Чуєш, Лис. - відразу скоротила його ім'я, від чого незнайомець примружив свої незвичайні очі. - А ти чого це на мене напираєш?

Тепер його очі значно розширилися, а зіниця тремтіла почав то звужуватись, то розширюватись. Він відступив першим.

-Ти завжди така нахабна?

 Задерши голову догори повчально вимовила:

-Нахабство головна відмінна риса відьом. - потім ще раз уважно оглянув гостя додала. - А тепер збирайся і на вихід, мені ніколи за тобою доглядати.

 У незнайомця очі значно округлилися,  не звик до такого звернення. Та тільки мені справді ніколи було возитися з ним, у село ж збиратися треба, а сонце вже високо в небі, опівдень не за горами.

-Ну чого дивишся? Збирайся кажу, мені йти потрібно.

-Мені одягти нічого.

Вийшло у нього дещо скривджено. Тяжко зітхнувши покликала:

-Кузьма!

 Домовик з'явився з хитрою усмішкою на обличчі. 

-Хворому речі треба дістати, піти голий не може.

 Він тямливо кивнув і вже за мить перед нашим гостем лежали цілком пристойні штани та сорочка. Але диво, явно заморське, з гидливістю підняло ці речі, потім понюхало, не знаю що він там винюхати хотів, після чого категорично промовив.

-Це я не одягну, це ношене.

Знизала плечима.

-Не хочеш не треба. Можеш іти у простирадлі.

А в самої аж зуби від жадібності зводить. Все ж таки за добу втратити дві сорочки і простирадло добротне - це вже перебір. Лис цей, даремно що не рудий, аж зубами заскрипів та на мене пішов примруживши зміїні очі свої.

-Ти хоч розумієш з ким розмовляєш, дівчино? 

 Випнувши свій верхній аргумент відповіла:

-Я відьма, а ти хворий про допомогу благаючий. Я не відмовила, допомогла, а тепер йди.

Ніколи не бачила щоб так швидко покидали мою хатинку. Двері все ж таки не витримали.