Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

— За дурні жарти і залякування, — пояснила Алька.

Іон відчув, що з доброго дива червоніє. Алька я» говорила далі, ніби виголошувала наукову істину:

— І взагалі повинна вам зауважити, що тільки варвари вчили плавати, кидаючи жертву в воду на глибоке місце.

— Не бачу тут ніде води, — буркнув Робік. — »Зате я бачу вас! — крикнула вона.

Вони теж помітили її. Алька ковзала так само безстрашно й красиво, як Алік чи навіть Іон. Вона мчала легко і дуже швидко, а Іон дивився на її навчання і не знав, де подітись.

На його щастя, Алька надто рано повірила в своє уміння і трохи пізно почала гальмувати. Тільки промовила: «Я вважаю, що…», як раптом зрозуміла, що її несе далі, ніж треба. Втрачаючи рівновагу, вона миттю забула, що збиралася когось повчати, і безпомічно сіла.

Алік зареготав.

— Непоганий, але трохи болісний спосіб зупинки, — серйозно мовив Робік.

Іон не сміявся. Він тільки захоплено дивився на Альку.

Вона належала до тих дівчаток, які найсимпатичніші тоді, коли менше за все турбуються про свій вигляд. Навіть Алік зацікавлено подивився на сестру. І зробив висновок:

— Сестричко! Ти чим зліша, тим симпатичніша!

Алька пропустила повз вуха братові слова, ніби й не чула. Встала, підійшла до Іона і глянула йому в вічі.

— Поясни! — зажадала вона. — Що все це означає?

— Просто, — відповів він, — я хотів вас нарешті хоч чимось справді зацікавити. Як на тебе, то на «Розвіднику» тільки й того, що «непогані краєвиди»… Дереш носа, ніби місяць тому повернулася з Центавра. От я і вирішив тебе трохи розіграти.

— Я так і подумав! — радісно заволав Алік. Іон стенув плечима.

— Коли що-небудь не так, — сказав він трохи зніяковіло, — ти вибач, будь ласка.

Якусь мить вона дивилася на нього широко відкритими очима. Тоді приязно усміхнулася і поклала йому руку на плече.

— Ні, — відповіла вона, — то ми повинні вибачитися перед тобою. Правда, Аліку?

Алік переконано кивнув.

— Правда.

— Справа в тому, — мовила Алька, — що ми, земляни, часом не помічаємо, що мешканцям з інших планет здаємося трохи… І навіть дуже… неприємними.

— Але ж… — закричав Іон, зовсім зніяковівши, — але ж…

Алька не дала йому скінчити:

— Повертаємося?

— Повертаємося, — погодився він.

Стали на квадрат ліфта, і не встиг Іон дати наказ, як Алька стиснула йому руку і промовила:

— Ти дуже хороший, Іоне.

— Ну, що вам тепер показати? — запитав Іон, коли всі четверо вийшли із кабін перехідного залу.

Близнюки перезирнулися.

— Кажи ти, сестричко, — люб'язно сказав Алік.

— Ні, кажи ти, братику, — усміхнулась Алька.

— Отже? — запитав Іон.

— Справа в тому… — почав Алік.

— … у нас, як правило… — допомогла йому сестра.

— … завжди різні бажання, — закінчив Алік.

— Ну, тоді я сам вирішуватиму, — заявив Іон.

— Саме так! — в один голос, ніби змовившись, відповіли близнюки.

Іон глянув на Робіка, Робік — на Іона, і цього разу вся четвірка зареготала «сміхом захриплої зозулі». Не те що Алік, навіть Алька непомітно для себе почала наслідувати Іона.

— Дивуюся, — сумно зітхнув Робік, — що ви, люди, нічого не переймаєте так легко, як дурні. звички.

Алік похитав головою, Алька стенула плечима. Але Робік висловився до кінця:

— Мабуть, у людини надто складний організм, тому й псується він дуже легко.

— Що це з ним? — здивовано запитав Алік.

— Почуття гумору, — відповів Робік.

— Що?! — вигукнули близнюки.

— В моїй конструкції передбачене почуття гумору, — пояснив Робік. І зразу ж образився — Нічого сміятися.

Але сміх образою не зупиниш. Нарешті всі заспокоїлися. Іон задер голову до стелі і вимовив досить дивну фразу:

— Увага, «Ропере»! Добрий день.

— Добрий день, — відповів якийсь глибокий, приємний і дуже гучний голос. — Я до ваших послуг.

— Покажи нам свою загальну схему. Для початку вистачить годинної програми.

— Будь ласка, — відповів голос.

Через секунду звідкілясь згори опустилася кабіна з прозорими стінками і гостинно розчинилася. Близнюки здивовано глянули на Іона.

— З ким ти розмовляєш? — запитала Алька. — Адже всі на роботі.

— Це вірно, — підтвердив голос.

А Іонові очі аж заблищали з утіхи, коли він побачив безмежно вражені обличчя близнюків.

— Всі працівники-люди вже на своїх постах, — вів далі голос, — але ж цілком природно, що я зостався тут. Мене звати…

— «Розвідник Перший»! — вигукнула Алька.

— … а скорочено: «Ропер». Саме так, добрий день, мені дуже приємно, — озвався голос.

— Нам теж дуже приємно! — вигукнув Алік. — Що чути нового?

Перший засміявся Робік. Він мав найшвидшу реакцію, як і належить роботу з почуттям гумору.

Остання засміялася Алька, цього разу своїм співучим сміхом. Іон зразу ж замовк і втупився в неї.

Тим часом «Ропер» спокійно і діловито відповів Аліку на його запитання:

— Зараз чути ваш сміх.

— Ти просто чудо, «Ропере»! — пристрасно вигукнув Робік.

В залі трохи посвітлішало, ніби «Ропер» (по-своєму, звичайно) усміхнувся.

— Це мене тішить, — прозвучав його голос. — А зараз… запрошую дорогих гостей оглянути те, що запропонував колега Іон Согго. Згода?

— Згода! — заволали всі і кинулися в кабіну з прозорими стінками.

Так почалася друга за цей день прогулянка по «Першому Розвіднику» — цього разу «ізсередини».

Як ви пам'ятаєте, «Розвідник» у порівнянні з сотнями інших механопланет і штучних супутників не дуже