Читати книгу - "Ревізор"

ч и й (кидаючи коробку). Коробка, то коробка. Чорт з нею! Та якщо спитають: чого не збудована церква при богоугоднім закладі, на яку тому п'ять років було асигновано суму, то не забули б сказати, що почала будуватись, але згоріла. Я про це й рапорта подавав. А то, чого доброго, хто-небудь, забувшись, здуру скаже, що вона й не починалася. Та скажіть Держиморді, щоб не дуже давав волю кулакам своїм; він, для порядку, всім ставить ліхтарі під очима — і винному, і невинному. Їдьмо, їдьмо, Петре Івановичу! (Іде і повертається). Та не випускати солдатів на вулицю без усього; ця рвана гарніза надягне тільки поверх сорочки мундир, а внизу нічого нема. (Всі виходять).

Ява VI

Анна Андріївна і Марія Антонівна (вибігають на сцену).

А н н а А н д р і ї в н а. Де ж, де ж вони? Ох, боже мій!.. (Одчиняючи двері). Чоловіче! Антоша! Антоне! (Говорить швидко). А все ти, все через тебе. І заходилася порпатись: "Я шпильочку, я косинку" (Підбігає до вікна і кричить). Антоне, куди, куди? Що, приїхав? ревізор? з вусами? з якими вусами?

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Потім, потім, матінко!

А н н а А н д р і ї в н а. Потім? От новина — потім! Я не хочу потім... Мені тільки одне слово: що він, полковник? Га? (Із зневагою). Поїхав! Я тобі згадаю це! А все оця: "Мамуню, мамуню, заждіть, зашпилю ззаду косинку; я зараз". Ось тобі й зараз! Ось тобі нічого й не взнали! А все прокляте кокетство: почула, що поштмейстер тут, і давай перед дзеркалом маніжитись: і з того боку, і з цього боку підійде. Уявляє, що він за нею волочиться, а він, просто, кривиться з тебе, коли ти одвернешся.

М а р і я А н т о н і в н а. Та що ж робити, мамуню? Однаково, через дві години все ми дізнаємось.

А н н а А н д р і ї в н а. Через дві години! красненько дякую. Ото прислужилася відповіддю! як ти не догадалася сказати, що через місяць іще краще можна дізнатися. (Звисає у вікно). Ей, Авдотя! Га? Що, Авдотя, ти чула, там приїхав хтось?.. Не чула? Дурна яка! Махає руками? Хай махає, а ти все б таки його розпитала. Не могла цього взнати? В голові дурниці, все женихи сидять. Га? Швидко поїхали! та ти б побігла за дрожками. Біжи, біжи, зараз! Чуєш, побіжи, розпитай, куди поїхали; та розпитай гарненько: що за приїжджий, який він,— чуєш? Подивися в щілинку і дізнайся про все, і очі які: чорні чи ні, та цю ж хвилину повертайся назад, чуєш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить доти, поки не спускається завіса. Так завіса і закриває їх обох, як вони стоять біля вікна).

Дія друга

Маленька кімната в гостиниці. Ліжко, стіл, чемодан, порожня пляшка, чоботи, щітка для одягу та інше.

Ява І

О с и п (лежить на пановому ліжку). Чорт забери, їсти так хочеться і в животі тріскотнява така, начебто цілий полк затрубив у труби. От, не доїдемо, та й годі, додому. Що ти скажеш робити? Другий місяць пішов, як уже з Пітера. Протринькав дорогою грошики, голубчик, тепер сидить і хвоста підгорнув, і не гарячиться. А стало б, і дуже б стало на прогони; ні, бачиш ти, треба в кожному місті показати себе! (Перекривляє його). "Гей, Осипе, біжи, оглянь кімнату, кращу, та обід замов найкращий: я не можу їсти поганого обіду, мені потрібен кращий обід". Якби ж ото було, справді, що-небудь путнє, а то ж єлистратишко15 простий! З проїжджими знайомиться, а потім у карточки — от тобі й догрався! Ех, набридло таке життя! Бігме, на селі краще: воно хоч нема публічності, та й турботності менше, візьмеш собі бабу та й лежи увесь вік на полу та їж пироги. Ну, хто ж заперечує, звісно, якщо піде на правду, то життя в Пітері краще за все. Тільки б гроші були, а життя делікатне й політичне: театри, собаки тобі танцюють і все, що хоч. Розмовляє все на тонкій делікатності, що хіба тільки дворянству поступиться: підеш на Щукін16 — купці тобі гукають: "Шановний!", на перевозі в човні з чиновником сядеш; компанії захотів — біжи до крамнички: там тобі кавалер розкаже про табори і оповість, що всяка зірка означає на небі, так от, як на долоні все бачиш. Стара офіцерша зайде; покоївка іншого разу загляне така... фу, фу, фу! (Посміхається і трусить головою). Галантерейне, чорт забери, поводження! Нечемного слова ніколи не почуєш: усякий тобі каже ви. Набридло йти — береш візника й сидиш собі, як пан, а не хочеш заплатити йому — будь ласка: в кожному домі є наскрізні ворота, і ти так шмигнеш, що тебе ніякий диявол не знайде. Одне погано: іншим разом добре наїсишся, а іншим — мало не луснеш з голоду, як тепер, приміром. А все він винен. Що з ним зробиш? Батенько пришле грошики, що б то їх притримати — та куди... як почне гуляти: їздить візником, кожний день ти діставай до театру квиток, а там через тиждень, диви — й посилає на товчок продавати новий фрак. Іншим разом усе до останньої сорочки спустить, так що на ньому тільки й залишиться що сюртучина та шинелина.. Їй-богу, правда! І сукно таке важне, аглицьке! карбованців півтораста йому один фрак стане, а на базарі спустить карбованців за двадцять; а про штани й говорити нема того — за ніщо йдуть. А чому? — а тому, що за діло не береться: замість того, щоб на посаду, а він іде гуляти по прешпекту, в карти грає. Ех, якби знав це старий пан! Він не подивився б на те, що ти чиновник, а, піднявши сорочинку, таких би гарячих всипав тобі, що днів би з чотири ти почухувався. Коли служити, то служи. Ось тепер трактирник сказав, що не дам вам їсти, поки не заплатите за попереднє; ну, а коли не заплатимо? (Зітхаючи). Ах, боже ти мій, хоч би який-небудь капусняк! Здається, так би