Читати книгу - "Ревізор"
- Жанр: Класика
- Автор: Микола Гоголь
«Ревізо́р» — комедійна п’єса Миколи Гоголя, написана упродовж 1835—1836 років. Перша редакція п’єси була надрукована у 1836 році. Друга редакція – у 1842 році.
У січні 1836 Гоголь вперше прочитав свою п’єсу на вечорі у Василя Жуковського у присутності великої групи літераторів. Високо оцінили комедію Пушкін, Тургенєв та Жуковський, хоча ряд літературних критиків ще довго звинувачували п’єсу в «натуралізмі». П’єса вперше була поставлена у Петербурзі на сцені Александринського театру 19 квітня 1836 після того, як Жуковський зміг особисто переконати російського імператора Миколу I, що «у комедії немає нічого неблагонадійного, що це тільки веселе глузування над поганими провінційними чиновниками».
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В нього пика бридка,
а він на дзеркало наріка.
Народна приказка.
ДІЄВІ ОСОБИ:
Антон Антонович Сквозник-Дмухановський, городничий1.
Анна Андріївна, жінка його.
Марія Антонівна, дочка його.
Лука Лукич Хлопов, доглядач шкіл.
Жінка його.
Амос Федорович Ляпкін-Тяпкін, суддя.
Артемій Филипович Земляника, попечитель богоугодних закладів.
Іван Кузьмич Шпекін, поштмейстер.
Петро Іванович Добчинський, Петро Іванович Бобчинський, міські поміщики.
Іван Олександрович Хлестаков, чиновник із Петербурга.
Осип, слуга його.
Христіан Іванович Гібнер, повітовий лікар.
Федір Андрійович Люлюков, Іван Лазаревич Растаковський, Степан Іванович Коробкін, відставні чиновники, поважні особи в місті.
Степан Ілліч Уховертов, дільничний пристав.
Свистунов, Пуговіцин, Держиморда, поліцейські.
Абдулін, купець.
Февронія Петрівна Пошльопкіна, слюсарша.
Жінка унтер-офіцера.
Мишко, слуга городничого.
Слуга трактирний.
Гості, купці, міщани, просителі.
ХАРАКТЕРИ І КОСТЮМИ
Уваги для акторів
Г о р о д н и ч и й, уже постаріла на службі й дуже недурна, по-своєму, людина. Хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно; досить серйозний, трохи навіть резонер; говорить ні голосно ні тихо, ні багато ні мало, його кожне слово значуще. Риси обличчя його грубі й жорстокі, як у всякого, хто почав тяжку службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від низькості до пихи досить швидкий, як у людини з груборозвиненими нахилами душі. Він одягнений, як звичайно, у свій мундир з петлицями і в ботфортах2 зі шпорами. Волосся в нього стрижене, з сивиною.
А н н а А н д р і ї в н а, жінка його, провінціальна кокетка, ще не зовсім у літах, вихована наполовину на романах та альбомах, наполовину на клопотанні коло своєї комори та в дівочій. Дуже всім цікавиться і при нагоді виявляє гонористість. Бере іноді владу над чоловіком тому тільки, що той не знає, що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці й полягає у доганах та насмішках. Вона чотири рази переодягається в різні сукні на протязі п'єси.
Х л е с т а к о в, юнак років двадцяти трьох, тоненький, худенький; трохи придуркуватий і, як кажуть, без царя в голові — один із тих людей, яких у канцеляріях звуть найпустоголовішими. Говорить і діє без будь-якої тями. Він неспроможний зупинити сталої уваги на якій-небудь думці. Мова його уривчаста, і слова вилітають із уст його цілком несподівано. Чим більше виконавець цієї ролі виявить щиросердності й простоти, тим більше він виграє. Одягнений за модою.
О с и п, слуга, такий, які звичайно бувають слуги трохи в літах. Говорить серйозно, дивиться трохи вниз, резонер і любить собі самому читати повчальні нотації для свого пана. Голос його завжди майже рівний, у розмові з паном набуває суворого уривчастого й трохи навіть грубого виразу. Він розумніший за свого пана і тому швидше догадується, але не любить багато говорити, і мовчки крутій. Костюм його — сірий або синій приношений сюртук.
Б о б ч и н с ь к и й і Д о б ч и н с ь к и й — обидва низенькі, куценькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеличкими черевцями, обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато помагають жестами й руками. Добчинський трошки вищий, серйозніший за Бобчинського, але Бобчинський розв'язніший і жвавіший за Добчинського.
Л я п к і н-Т я п к і н, суддя, людина, що прочитала п'ять чи шість книг, і тому трохи вільнодумна. Охочий дуже до здогадів, і тому кожному слову своєму надає ваги. Той, хто грає його, повинен завжди зберігати на обличчі своєму значущу міну. Говорить басом, довго розтягаючи, з хрипом і сопінням, як старовинний годинник, що перше шипить, а потім уже б'є.
З е м л я н и к а, попечитель богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього того проноза й крутій. Дуже прислужливий і метушливий.
П о ш т м е й с т е р, простосердна до наївності людина.
Інші ролі не потребують особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже є перед очима.
Панове актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово повинне зробити електричний струс на всіх разом, раптово. Вся група повинна перемінити пози в одну мить. Звук подиву повинен вихопитися у всіх жінок разом, начебто з одних грудей. Через недодержання цих зауважень може пропасти весь ефект.
Дія перша
Кімната в домі городничого.
Ява І
Городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, суддя дільничний пристав, лікар, двоє квартальних.
Г о р о д н и ч и й. Я запросив вас, панове, на те, щоб сказати вам пренеприємну звістку: до нас їде ревізор.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Як, ревізор?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Як, ревізор?
Г о р о д н и ч и й. Ревізор із Петербурга, інкогніто. Та ще й з секретним дорученням.
А м
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ревізор», після закриття браузера.