Читати книгу - "Зброєносець Кашка"

Кашка повільно обводить підзорною трубою джунглі, де жили незрозумілі істоти, сутінки і таємниці. Потім джунглі закінчилися, в кругле вічко труби вдарило синє світло, і Кашка побачив море.

Так, це було море. Мінилася сонячними блискітками голуба вода, а по воді рухався білий вітрильник.

Кашка заморгав і одвів від очей котушку. Море перетворилося на крихітне лугове озерце. Та вітрильник не зник. Кашка підвівся на ліктях. Однощогловий кораблик біг до берега, де пломеніли на сонці жовтці. Вітрило було схоже на косе крило голуба. Кашка став на повний зріст. Тоді він почув голоси й побачив господарів вітрильника.

Це були хлопчаки, і командував ними Пимич.

Чому так прозвали, Кашка не знав. Але прізвисько здавалося дуже підходящим. Пимич був товстенький, важкий, з великою головою, круглим обличчям і носом, схожим на розтоптаний валянок. Ходив він перевальцем, дивився ліниво й говорив не кваплячись. Хлопці, проте, його слухалися.

Кашка Пимича боявся, а Пимич Кашку, здається, не любив. На це була причина. Кащина мати працювала контролером у селищному кінотеатрі «Промінь» і не так давно виставила Пимича на вулицю, бо він пробирався без квитка, Пимич нічого сказати їй не посмів, але на ґанку кінотеатру побачив Кашку й показав йому круглий червоний кулак. Кашка зітхнув і одвернувся. Він, звичайно, не був винен перед Пимичем, але зрозумів, що все одно краще з ним не зустрічатися.

Кашка і зараз не забув про схожий на велику грушу кулак.

Та він бачив кораблик. Маленький, легкий такий і швидкий кораблик, який треба було неодмінно роздивитися як слід і, може, навіть узяти в руки. І це було сильніше за обережність.

Кашка тихо спустився з пагорба і став біля води. Ніхто, крім Пимича, не глянув на нього. А Пимич похмуро покосував, проте нічого не сказав. Це підбадьорило Кашку.

Вітрильник уже перетнув озерце й підходив до берега, де чекали хлопці. Але йому не пощастило: на шляху виявився острівець. Точніше, кругла трав'яниста купина. Вона стирчала метрів за п'ять від суші і була схожа на кудлату потилицю велетня, що сидів в озері.

Кораблик тицьнувся носом у цю потилицю і заплутався в мокрих трав'яних пасмах. Одразу стало зрозуміло, що вибратися сам він не зможе, якщо тільки не трапиться великого шторму.

— Хто полізе? — запитав Пимич. Бо він, звичайно, лізти у воду не збирався.

Хлопці почали перезиратися і сопти. Роззуватися, закочувати штани, йти в холодну від дощів воду й добиратися до клятої купини по замуленому дну — що тут хорошого?

Трикутник вітрила білів за листям осоки і просто щосили притягував до себе Кашку.

— Пимич, — обережно почав Кашка. — Можна, я дістану?

— Нехай дістане!.. — загаласували хлопці.

— Не потоне…

— Авжеж…

— Я б сам дістав, та у мене нога поранена, — заявив схожий на худе кошеня капловухий Льова Махаєв.

На ці слова не звернули уваги: усі знали, що Льова хитрий брехун і ледар.

Пимич кілька секунд розглядав Кашку і, певно, думав: чи слід дозволяти таку цікаву справу хлопцеві, мати якого виганяє людей з кінотеатру? І раптом дозволив:

— Ну, шквар… Не поламай тільки.

Вода виявилася зовсім нехолодною. Тільки ноги дуже провалювалися в мулисту багнюку. Кашка пройшов лише половину відстані, а вода вже сягала йому вище колін. Але він І на мить не зупинився.

Коли Кашка дістався до острівця, вода замочила йому штани і підібралася до пристібнутих на животі сандаліїв. Зате кораблик був ось він — поруч. Кашка розсунув водорості і обережно, немов пораненого голуба, підняв вітрильник на долонях.

Кораблик був маленький, але зовсім як справжній. Легенький, гостроносий, з тонкими бортиками, рейками, блискучими кільцями й тугими снастями. Саме про такого Кашка і мріяв. Він би відправляв на цьому кораблі своїх сміливих чолотяпиків у далекі плавання по лісових струмках і озерах. Вони б відкривали нові острови і країни. Кашка знав, не їх можна відкривати, тільки не було кораблика. Був морський капітан, а плавати йому доводилося на звичайних трісках…

З берега вже гукали, щоб Кашка не гаявся. Він зітхнув і пішов назад.

Але він хитрував. Повертався він набагато повільніше. Обережно витягав з мулкої багнюки ноги, далеко обходив поодиноке листя латаття, ніби це було зовсім не латаття, а найпекучіша кропива. Адже, поки він ішов тут, серед води, кораблик належав ніби йому, Кашці. Можна було тримати його, роздивлятися, шепотіти команди і мріяти про далекі острови…

— Я б уже давно дістав, — противним голосом сказав Льова Махаєв.

— Заткнися ти, — ліниво порадив йому Пимич.

П'ять метрів до берега — шлях недалекий. Все одно довелося вийти на берег і віддати вітрильник.

— Штани викрути, — буркотливо сказав Пимич.

— Та ну їх, — відмахнувся Кашка. І раптом попросив: — Пимичу, зроби мені такий… кораблик.

Він, звичайно, розумів, що каже найсправжнісіньку дурницю, але не міг утриматися. І здивувався, коли не почув у відповідь образливого сміху.

Пимич невдоволено кинув:

— Зроби… А сам не можеш, чи що?

— Не можу, — без вагань признався Кашка.

Звісно, не міг. Хіба зуміє він побудувати таке маленьке диво?

— «Не можу»! — передражнив Пимич. — А що тут могти? Тут і діла — двічі плюнути. Усе майже готове продається. Лише трошки треба постругати та пофарбувати…

— Що продається? — не зрозумів Кашка.

Та Пимич мовчки возився з вітрильником. Певно, втомився від довгої розмови. А хлопці сказали Кашці, що коробку з набором для моделі яхти можна купити у раймазі на станції. І грошей треба всього шістдесят копійок.

Всього! У Кашки таких грошей зроду не бувало. Де