Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Пригощайтеся!
– Я не просив печива.
– Але наш коньячок без закуски якось…
– От ви й закусюйте, якщо зібралися коньяк цідити.
– Я не гордий, можу й за четвертим збігати.
– А я, знаєте, звик на тверезу голову працювати.
– І що, навіть від п’ятдесяти грамів?… – здивувався Араміс.
– На зовсім тверезу! – Олег дуже виразно подивився на нього й додав: – Випити я завжди встигну, тож давайте-но для початку справою займемося. Здається, ви зібралися мені якусь інформацію викласти? От і викладайте, не тягніть кота за хвіст.
– А ви не надто люб’язні, пане власкор, – невдоволено кинув Портос.
– Цікаво, були б ви самі задоволені, якби вас відірвали від роботи незрозуміло заради чого?! Ну, так, згоден: із прес-конференції Ростислава Маслаченка небагато що вичавиш, але це вже хоч якась синиця в руці, тоді як обіцяний вами цікавий журавель у небі…
– Для початку все-таки поговоримо про Маслаченка. Як би ви, пане власкор, оцінили його діяльність у цілому й нинішню прес-конференцію зокрема?
Всівшися нарешті за стіл, Атос сьорбнув зі своєї філіжаночки еспресо, елегантним рухом долив у неї коньяку й уважно подивився на Олега.
– Е-е-е, так не годиться! – моментально сіпнувся журналіст. – Ви обіцяли мені щось цікаве, а натомість берете у мене інтерв’ю щодо побаченого в «Жовтому будиночку».
– І все ж таки?…
– Викладайте інформацію, інакше я вип’ю свій мокачіно і спокійненько відправлюся до редакції, на прощання зробивши вам ручкою.
– Бачте, Олеже, перш ніж уводити вас в курс справи, не завадило б переконатися, підходите ви для нашої справи чи ні. А вже потім за нами, як-то кажуть, не заіржавіє.
Газетяр перевів погляд на Араміса й промурмотів:
– Отже, ви дотепер не впевнені…
– Ясна річ! Те, що ви сказали й зробили у прес-холі інформагентства – це добре. Однак все-таки хочеться зайвий раз переконатися, що ми не помилилися з вибором. Зрозумійте нас вірно… А втім, на нашому місці ви б теж, найшвидше, двадцять разів подумали.
– Сурикат, – сказав Олег і з меланхолійним виглядом заходився сьорбати через соломинку мокачіно.
– Перепрошую, що ви сказали? – від несподіванки Араміс навіть здригнувся й одразу почав виправдовуватися: – Я не розчув…
– Я сказав, що особисто мені Ростислав Маслаченко нагадує суриката.
Олег зобразив цілковиту байдужість, насправді уважно перевіряючи реакцію «мушкетерів». І хоча це повністю йшло врозріз з його псевдонімом, але першим оживився саме вайлуватий Портос:
– Невже ви полюбляєте мультфільм «Король Лев»?
– Ні, швидше, іноді гортаю «National Geographic» або переглядаю популярний серіал «Дика природа» на каналі Discovery…
– А-а-а, он воно що! Бо ніде правди діти, я подумав, буцімто ви з дитиною «Короля Лева» дивилися, от і запам’ятали дружбана Тимона.
Занадто пізно Олег второпав, що припустився помилки, мимоволі повідомивши підозрілій трійці цінну інформацію про своє особисте життя. І до чого ж точно вгадав клятий Портос! От досада…
На щастя, напруженість моменту залишилася непоміченою, оскільки тепер не втерпів Араміс:
– Стривайте, стривайте! Поясніть мені, у чім річ? Що за журнал, що за кіно?! І хто такий сурикат, врешті-решт…
– Гризун такий, – охоче відгукнувся Портос.
– Мангуст, – поправив «мушкетера» Олег. – У Південній Африці живе, в пустелі Калахарі.
– Так-так, вірно, – кивнув Портос. – Африканський мангуст, загалом. Сурикатів полюбляють знімати, коли вони завмирають, виструнчившись. А в мультфільмі «Король Лев» кращий друг головного героя – саме сурикат Тимон. Смішне таке звірятко, смішне дуже.
– От я й кажу, що Маслаченко на суриката схожий.
– Стривайте, Олеже, якщо ви не з дитиною разом мультики дивитеся… то що ж виходить, дотепер з дитячого віку не вийшли? – Атос схилив голову до лівого плеча.
– При чому тут дитина! На каналі Discovery сурикатів демонструють із ранку до вечора. Просто канал мені дуже подобається.
– Ну, зрештою, воно не так і важливо, – Араміс примирливо махнув рукою. – Отже, по-вашому, саме на суриката Тимона скидається Ростислав Маслаченко, я вірно зрозумів? Тобто, по-вашому, він є комічним персонажем, вірно я зрозумів?
– Ну, так! Смішне таке звірятко, забавне. Чекає-вичікує, виструнчившись на горбочку, а потім…
– А що можете про головного героя прес-конференції сказати?
– Я вже відповів на одне ваше запитання, тож не зобов’язаний відповідати на наступні, – доволі сухо мовив Олег і додав глузливо: – Зрештою, я тут журналіст,
а не ви, тому задавати питання – мій привілей. Ви обіцяли матеріал, але я щось…
– Знов за рибу гроші! – сплеснув руками Араміс. – І чом ви такий нетерплячий, пане власкор?!
– Тому що час – це згадані гроші, а я усе ще не в редакції.
– Ну, дозвольте нам хоч би ще питаннячко задати! А краще два.
Олег навмисно довго тягнув через соломинку мокачіно, мовчки оглядаючи співрозмовників. Подумав: «Точно не розкажуть, у чому там річ, доки не допитають за всією формою! Отже ж звалилися на мою голову…»
– То що ж, дозволяєте нам задати ще пару запитань найкращому співробітникові
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забути неможливо зберегти», після закриття браузера.