read-books.club » Сучасна проза » Забути неможливо зберегти 📚 - Українською

Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Забути неможливо зберегти" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 59
Перейти на сторінку:

Правий зібрався щось заперечити, однак середній перебив його, повідомивши дещо зовсім несподіване:

– Шановний власкоре чудового «Кур’єрського експреса», ми збираємося підкинути вам настільки сенсаційний матеріал, що ви миттю забудете про прес-конференцію Ростислава Маслаченка, немов про дурний сон.

– Справді? – здивувався Олег, який не надто вірив у подібні дива.

– Справді, Олеже, справді.

– До речі, а вас як звати? А то до мене ви на ім’я звертаєтеся, а я такого задоволення дозволити собі не можу.

Трійця обмінялася хитрими поглядами, і лівий мовив урочисто, навіть дещо пихато:

– Вибачайте, ми забули представитися. Хоча ви самі ж і винні: не намагалися б ушитися від чудового дарунка долі в нашій особі…

– Але не уникайте відповіді: як все ж таки вас звуть?

– Називайте мене Атосом.

– А мене Арамісом, – посміхнувся правий, роблячи вигляд, ніби торкається пальцями невидимого капелюха на голові.

– А мене, відповідно, Портосом, – енергійно трусонув головою середній.

– Ах, он як?! Отже, Атос, Портос і Араміс…

– Саме так.

Усім своїм виглядом Олег зобразив презирливу міну. Яка маячня! І що ж за матеріал збираються підкинути йому ті, у кого фантазія обмежується всього лише «Трьома мушкетерами»?! Краще вже писати про «вічного клоуна» Маслаченка: з ним хоч би все зрозуміло, на відміну від цієї дурнуватої трійці.

Атос, Портос і Араміс… Дитячий садок, слово честі!

– Вам щось не подобається? – запитав Портос, який стояв посередині.

– Називайтеся, як хочете, діло хазяйське. Просто виходить, що на прес-конференції за мною шпигував д’Артаньян. Адже більше нема кому, чи не правда?

– Можна вважати, що й д’Артаньян, – погодився Атос.

– Нехай справді буде д’Артаньян, – підтвердив Араміс.

– Тоді ще раз прощавайте!

– Що тепер вас не влаштовує, пане Нежданий?

– Ви не можете забезпечити мене гідним матеріалом, дорогі мої добродії «мушкетери», бо про ваші пригоди давним-давно написав Дюма-батько. А плагіатом чужих романів я не займаюся: брудна робота не для мене.

– І все-таки наполегливо пропонуємо прогулятися в якусь кав’ярню, щоб вислухати нашу пропозицію. Або в піцерію – є тут неподалік пристойний заклад.

– Я нещодавно снідав.

– Ми пригощаємо!

Ех, і наполегливі ж клієнти попалися!.. Просто так не викрутишся.

– Хоча б кави за компанію вип’єте? – Портос змовницьки підморгнув. – Зрозуміло, цей божественний напій я варю краще, але не все ж одразу…

– Добре, хай буде так, від кави не відмовлюся, – нарешті здався Олег.

– От і добре! От і класно! – навперебій загомоніли новоявлені «мушкетери». – Пішли пити каву.

Затишна піцерія розташовувалася лише за два квартали від «Жовтого будиночка». Проігнорувавши молоду циганку, яка сиділа на асфальті біля входу з мертвотно-нерухомим немовлям на руках, компанія увійшла до обшитої вагонкою зали, напівпорожньої у цей час дня. Вибрали окремий столик біля далекої стіни, влаштувалися якнайзручніше.

– Вам еспресо чи американо? – чемно поцікавився Атос.

– А за лате заплатити кишка тонка? – оскільки «мушкетери» взялися пригощати, Олег вирішив не скромничати.

– Без питань!..

– Тоді мені чашечку лате. Або стривайте… іще краще мокачіно! З корицею й покришеним шоколадом.

– Цікаво, у вас в «Кур’єрському експресі» всі отакі гурмани? – набурмосившись, Портос зміряв його уважним поглядом.

– Ні, тільки найкращий власкор. Ви ж хочете мати справу з найкращим, чи не так? Бо інакше пошукайте когось іншого…

– Ні-ні, що ви! Усе гаразд, я всього лише хотів…

Та Араміс не дав договорити товаришеві:

– А може, замовимо всім по порції еспресо, зате з коньячком? По п’ятдесят грамів за співпрацю аж ніяк не завадить.

– Ви пийте, що хочете, а мені принесіть мокачіно.

– А якщо тут його не готують?

– Готують: я ж знаю всі забігайлівки в радіусі півкілометра від «Жовтого будиночка»!

– Ну, тоді покладаємося на ваше знання, пане власкор.

Поки Атос займався замовленням, Олег спробував якнайкраще усвідомити ситуацію. Отже, хлопці ввічливі, чемні, але водночас украй наполегливі й уміють домагатися свого. Хто б вони не були, а до справи підходять ґрунтовно: адже залишаючись на вулиці, вони подбали про власного спостерігача в прес-холі. У цій піцерії вони явно вперше, хоча як місце зустрічі намітили її заздалегідь. Тримаються впевнено. Схильні до примітивних штампів – на кшталт Атоса, Портоса й Араміса. Зайвого не патякають, викладати інформацію також не поспішають. У співробітництві явно зацікавлені – хоча в чому співробітництво полягатиме, ще те питання.

Що ж, уже чимало… але й не надто багато, між іншим.

Єдине, що насторожує – це завуальована спроба підпоїти співрозмовника. По п’ятдесят грамів, бачте. За співпрацю. Аякже, знаємо ми ці «п’ятдесят грамів»! Легко почнеться, а потім понесеться так, що не зупиниш.

Гм-м-м…

Нарешті Атос приніс мокачіно для Олега, плюс по три порції еспресо й коньяку для «мушкетерів». А ще блюдечко з дрібно нарізаним лимоном і тарілочку з печивом, над якою театрально провів рукою й мовив, дивлячись на журналіста:

1 ... 5 6 7 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забути неможливо зберегти», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Забути неможливо зберегти» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Забути неможливо зберегти"