read-books.club » Фантастика » 20 000 льє під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "20 000 льє під водою"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "20 000 льє під водою" автора Жюль Верн. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 121
Перейти на сторінку:
на мене примруженим оком.

— Так, і кілька цифр легко доведуть вам це.

— О, цифри! — заперечив Нед. — З цифрами можна зробити що завгодно.

— В торгових справах, Неде, але не в математиці. Слухайте. Уявімо собі тиск в одну атмосферу у вигляді тиску водяного стовпа заввишки тридцять два фути. Насправді водяний стовп повинен бути трохи нижчим, бо мова йде про морську воду, щільність якої більша за щільність прісної води. Отже, коли ви пірнаєте у воду, Неде, то тіло ваше витримує тиск у стільки атмосфер, тобто у стільки кілограмів на кожний квадратний сантиметр своєї поверхні, скільки стовпів води у тридцять два фути відділяють вас од поверхні моря. З цього випливає, що на глибині в триста двадцять футів тиск цей дорівнює десяти атмосферам, на глибині три тисячі двісті футів — ста атмосферам, а на глибині тридцять дві тисячі футів, тобто приблизно дві з половиною милі, — тисячі атмосферам. Інакше кажучи, коли б ви могли досягти такої глибини в океані, то кожний квадратний сантиметр поверхні вашого тіла зазнавав би тиску в тисячу кілограмів. А чи знаєте ви, дорогий Неде, скільки квадратних сантиметрів має поверхня вашого тіла?

— Не маю й найменшої уяви про це, пане Аронакс.

— Близько сімнадцяти тисяч.

— Невже стільки?

— А через те що насправді атмосферний тиск трохи перевищує вагу одного кілограма на квадратний сантиметр, то ваші сімнадцять тисяч квадратних сантиметрів витримують цієї миті тиск у сімнадцять тисяч п’ятсот шістдесят вісім кілограмів.

— І я цього не помічаю?

— Так, ви цього не помічаєте. І якщо вас не роздавлює такий тиск, то це тому, що повітря, яке проникає всередину вашого тіла, давить там з такою ж силою. Таким чином, утворюється повна рівновага між тиском внутрішнім і зовнішнім, це й дає вам можливість непомітно витримувати цей тиск. Але у воді — інша справа.

— Так, я розумію, — відповів Нед, ставши уважнішим. — Вода мене оточує, але не проникає всередину.

— Вірно, Неде. Таким чином, на відстані тридцяти двох футів од поверхні моря ви будете відчувати тиск у сімнадцять тисяч п’ятсот шістдесят вісім кілограмів; на глибині в триста двадцять футів цей тиск збільшиться в десять разів, тобто дорівнюватиме ста сімдесяти п’яти тисячам шестистам вісімдесяти кілограмам; на глибині в три тисячі двісті футів тиск збільшиться в сто разів і дорівнюватиме мільйону семистам п’ятдесяти шести тисячам восьмистам кілограмам, нарешті, на глибині в тридцять дві тисячі футів він посилиться в тисячу разів, тобто становитиме сімнадцять мільйонів п’ятсот шістдесят вісім тисяч кілограмів; одним словом, ви були б сплющені так, ніби вас витягли з-під гідравлічної машини.

— Хай йому чорт! — вигукнув Нед.

— Отже, шановний мій китолове, якщо хребетні завдовжки кілька сотень метрів і відповідної товщини можуть існувати в подібних глибинах і поверхня їхня налічує мільйони квадратних сантиметрів, то вони витримують тиск багатьох мільярдів кілограмів. Підрахуйте тепер, яким повинен бути опір їхньої кісткової системи і яка сила їхнього організму, щоб вони могли витримувати такий тиск!

— Схоже на те, — відповів Нед, — що вони повинні бути обшиті листовим залізом вісім дюймів[24] завтовшки, як броненосні фрегати.

— Правильно, Неде. А тепер подумайте, які руйнування може зробити подібна маса, кинувшись із швидкістю експреса на корпус пароплава.

— Так… справді… можливо, — відповів канадець, збентежений цими цифрами, але ще не бажаючи здаватися.

— Ну що, переконав я вас?

— Ви мене переконали тільки в одному, пане натуралісте: якщо подібні тварини існують у глибині морів, то вони повинні обов’язково бути такими сильними, як ви про це говорите.

— Але якщо вони не існують там, упертий гарпуннику, то як ви поясните випадок, що стався з «Шотландією»?

— Це можливо… — почав Нед нерішуче.

— Та говоріть же!

— Можливо… це неправда! — відповів канадець.

Але така відповідь доводила лише впертість гарпунника і нічого більше. Цього дня я не пробував уже його переконувати. Випадок з «Шотландією» був безсумнівним. Пробоїна була настільки очевидною, що її довелося забивати; і я не думаю, щоб можна було довести існування пробоїни більш незаперечним способом. Але ж ця пробоїна не могла з’явитися сама по собі, і через те що вона не була зроблена ні підводними скелями, ні підводними машинами, необхідно було визнати існування свердлячого органу якоїсь тварини.

Я особисто на підставі всіх вищенаведених міркувань відносив цю тварину до типу хребетних, до класу ссавців, до групи рибоподібних і, нарешті, до ряду китоподібних. Що ж до родини, до якої слід було її віднести, — китів, кашалотів або дельфінів, — її виду і, нарешті, різновидності, то питання це може бути з’ясовано тільки згодом. Щоб розв’язати його, слід було розтяти цю невідому тварину; а щоб її розтяти, треба було спочатку її впіймати; щоб упіймати, треба було загарпунити її — це стосувалося Неда Ленда; щоб загарпунити, слід було її побачити — це було справою всього екіпажу; щоб побачити, треба було її зустріти, — а це вже було справою нагоди.

РОЗДІЛ V

Погоня наосліп

Плавання «Авраама Лінкольна» протягом деякого часу не було позначене ніякими пригодами. Тільки одного разу трапився випадок, що виявив дивовижну майстерність Неда Ленда і довів, що на гарпунника можна цілком покластися.

30 червня, на широті Фолклендських островів, фрегат зустрівся з американськими китоловами, і ми довідалися, що вони нічого не чули про нарвала. Але один з них, капітан пароплава «Монрое», знаючи, що Нед Ленд перебуває на борту «Авраама Лінкольна», попросив його допомогти впіймати кита, за яким вони гналися. Капітан Фарагут, бажаючи подивитися, як працює Нед Ленд, дозволив йому перейти на борт «Монрое». Нашому канадцеві так пощастило, що замість одного кита він загарпунив двох, ударивши одного прямо в серце і вбивши другого після кількох хвилин переслідування.

Справді, якщо чудовисько коли-небудь зустрінеться з гарпуном Неда Ленда, йому не минути лиха.

Фрегат продовжував плисти уздовж південно-східного берега Америки з величезною швидкістю. З липня ми були біля входу в Магелланову протоку, поблизу мису Дів. Але капітан Фарагут не захотів вступати в цю звивисту протоку і взяв курс на мис Горн.

Екіпаж одностайно схвалив його рішення. І справді, було малоймовірним зустріти нарвала в цій вузькій протоці. Багато матросів твердили, що чудовисько не могло б туди зайти, що «воно надто велике для цього».

6 липня близько третьої години пополудні «Авраам Лінкольн» обійшов на відстані п’ятнадцяти миль на південь той самотній острівець, ту скелю, загублену на краю американського континенту, якій голландські моряки дали назву свого рідного міста — мис Горн. Шлях повернув на північний захід, і наступного дня гвинт фрегата почав нарешті пінити води

1 ... 6 7 8 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою"