Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це він, безперечно, це він! — вигукнула дівчинка. — Можу закластися, що це кіт Фелікс!.. Киць-киць-киць!..
Кіт вийшов з-поза куща, підійшов і досить нецеремонно скочив Кирпі на коліна. Кирпа погладила його по м’якій шерсті і спитала:
— Як це ви тут опинилися, сеньйоре Феліксе? Я гадала, що ви живете в Сполучених Штатах.
— Я мандрую, — відповів кіт, — вивчаю мишаче питання. Хочу визначити, в якій країні миші смачніші. Я навіть на дні моря вже побував, служив там при дворі у Принца Срібної Рибки. Я щойно від нього.
— Ви гляньте! Адже ми теж з ним знайомі! — зраділа Кирпа. — А він нічого не просив переказати?
— Просив, аякже. Він хоче познайомитися з Педріньйо. Просив сказати Педріньйо, що сьогодні приїде, щоб відрекомендуватись його бабусі.
— Кого його? Педріньйо чи Принца?
— Обох. Він вважає вашу бабусю за свою.
Кирпа розчулилася:
— Диви, Еміліє, який він люб’язний, сердечний і бабусю любить.
І, обернувшись до кота, сказала:
— А це правда, що він сьогодні приїде?
— Атож. Коли я виходив, Принц складав валізу, а коло під’їзда вже стояла парадна карета.
— А яка в нього валіза? — зацікавилася Емілія.
— Не потикайся з безглуздими запитаннями, Еміліє. урвала її Кирпа. — Краще піди скажи бабусі і тітоньці Настасії, що у нас сьогодні гості. Ну-бо, ходи, мерщій!
Лялька наприндилась, їй-бо зовсім не хотілося покидати компанію кота, і неохоче почвалала до будинку, все озираючись.
А Кирпа балакала зі своїм новим знайомим:
— Провадьте далі, сеньйоре Феліксе!
— Я не пам’ятаю, на чому я зупинився…
— В кареті…
— Ага. Карета його вже ждала. І лікар Слимак ждав, і майор Жаба. Всі ждали.
— І всі вони приїдуть?
— Всі.
— От чудово! — Кирпа заплескала в долоні.— Бабуся і тітонька Настасія не повірили тоді мені, дурненькі. Тепер вони на власні очі побачать наших друзів із Країни Прозорих Вод!
І вона гукнула ляльку, що була вже далеченько:
— Еміліє!
— Що?
— Куди це ти так «поспішаєш»?
— Ти ж сама мене послала.
— Вернись, серденько. Я навмисно.
Емілія повернулася, сердито тупочучи закаблуками.
— Слухай, — сказала Кирпа, — ми готуємо для бабусі великий сюрприз, і треба все погодити з Педріньйо. Поклич Педріньйо.
— Навмисно покликати?
— Ні, насправді поклич. І мерщій, одна нога тут, друга там.
Педріньйо прийшов, і всі почали обговорювати «сюрприз», яким мали здивувати сердешну бабусю. Кота Фелікса послано назустріч Принцові, щоб погодити з ним, о котрій саме годині йому приїхати… Кирпа попередила ляльку:
— Сюрприз буде наприкінці обіду. Але ти не роби таємниче лице, а то бабуся догадається…
За обідом все йшло гаразд, аж поки подали третє. Тут донна Бента поглянула на Емілію і сказала:
— Щось оці діти задумали. У Емілії занадто дурний вигляд.
Емілія зовсім не вміла брехати. А коли вже почне в брехунівку заїздити, то завжди переборщить, і тоді відразу помітно, що бреше. Тому, коли вона відкрила рота, щоб відповісти, Кирпа їй не дозволила:
— Мовчи, Еміліє!.. Нічого ми не задумали, бабусю. Емілія просто дурненька, тому й вигляд такий.
Але тут за вікном почувся якийсь гомін, і в двері легенько постукали: тук-тук-тук…
— Хто б це? — здивувалася донна Бента і гукнула в кухню: — Настасіє, поглянь, хто там стукає…
Негритянка з’явилася з дерев’яною ложкою в руці, пішла відчиняти, але перш зазирнула в шпарку: хто завітав. Поглянула, та так і завмерла. Стоїть — і не рушить.
— Ну що там, чадо непутяще? — спитала донна Бента занепокоєно.
— Лишенько мені! — вигукнула негритянка. — Кінець світу, сеньйоро!
— Та що таке, голубонько, кажіть-бо!..
— Та весь двір забруднили, сеньйоро! Тут тобі і риби, і краби, і слимаки, і ще різний морський харч. Чи я сплю, чи що?.. — І тітонька Настасія ущипнула себе за руку, щоб перевірити.
— Адже я казала, що сьогодні має статися незвичайне, — сказала донна Бента, надіваючи окуляри.
Вона підійшла до дверей, відсторонила тітоньку Настасію і також почала зазирати в шпарку. Так, дивуватися було з чого: тут зібралося все морське царство.
— Що це значить? — суворо запитала вона, обернувшись до Кирпи.
— Нічого такого, бабусю! Це Принц Срібна Рибка зі своїми придворними приїхав до нас у гості. Він дуже хоче познайомитися з господинею Будиночка Жовтого Дятла.
Донна Бента запитливо поглянула на тітоньку Настасію, але добра негритянка стояла, роззявивши рота з подиву, і мовчала.
— Та вони всі добрі люди, — вела далі Кирпа. — Ну що станеться, коли вони проведуть у нас один вечір? Вони нічого не поламають…
— Але навіщо ж перетворювати будинок на зоологічний сад, Кирпо? Просто не знаю, до чого нас призведуть твої витівки!
— Не дозволяйте, сеньйоро! — втрутилася негритянка. — Не відчиняйте! То ж морські звірі, хто їх знає!
Кирпа засміялася:
— Та вони не кусаються, любонько! Вони всі дуже виховані…
Проте переконати негритянку було не так легко.
— Знаю, знаю, — буркотіла вона, — якось мене один краб так хапнув клешнею, що й зараз на пальці позначка залишилася… також був вихований… Не пускайте, сеньйоро, та й по всьому!
І заходилася зачиняти двері на засувку.
Побачивши, що ця засувка погрожує зіпсувати все свято, Педріньйо вийшов задніми дверима побалакати з Принцом.
— Добридень, Принце! Дуже радий особисто познайомитися. Дрібне ускладнення: бабуся й тітонька Настасія тремтять від страху. Дивачки. Гадають, ви кусаєтеся.
Принц чекав зовсім іншої зустрічі і зажурився:
— Тоді ми додому, — промовив він з гідністю. — Яке я маю право порушувати спокій такої шановної сеньйори?
— Та ні-бо, — сказав Педріньйо, — коли прийшли, то заходьте! У двері не впускають — лізьте у вікно… Зачекайте…
І він побіг шукати драбину…
Перший вліз у вікно лікар Слимак. Тітонька Настасія повернулася на шарудіння та як загорлає:
— Рятуйте, сеньйоро! Вони у вікно! Ви погляньте, хто тут: слимак в окулярах, от ще феломен!
Кирпа пояснила:
— Ви не бійтеся. Це лікар Слимак, видатний лікар. Він Емілію навчив розмовляти. У нього є пілюлі від усіх хвороб. Хто знає, може, він наше безхвосте курчатко від пиптя вилікує?
А поки вона говорила, у вікно влізли: Принц Срібна Рибка, майор Жаба, кравчиха Павучиха і, нарешті, сеньйорита Сардинка.
— І сардинка тут, сеньйоро, погляньте! — не вгавала тітонька Настасія. — Та ні, це справді — це кінець світу…
І, не витримавши більше, стара негритянка побігла до кухні бігцем, мов дівчинка, де тільки прудкість узялася…
Донна Бента, проте, скоро призвичаїлася до нових гостей і зайшла в довгу балачку з лікарем Слимаком щодо хвороби безхвостого курчатка. А тим часом Кирпа показувала своєму другові Принцу будинок і садок. Потім Принц поцікавився, де граф де Кукурудзо і маркіз де Рабіко, — він про них стільки чув, чому не вийшли до гостей.
— У графа прикрості,— сказала Кирпа, — він упав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орден Жовтого Дятла», після закриття браузера.