read-books.club » Дитячі книги » Орден Жовтого Дятла 📚 - Українською

Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Орден Жовтого Дятла" автора Монтейру Лобату. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 54
Перейти на сторінку:
за маркіза де Рабіко чи ні?

Емілія засмутилася, що треба вирішувати остаточно і самій таке важливе питання.

Вона думала, думала, думала і неохоче сказала:

— Ну, хочу.

Кирпа заплескала в долоні:

— Браво! Все вирішено! Сеньйоре графе, обнімаю вашу невістку, майбутню маркізу де Рабіко…

Граф підвівся, схвильований. Він обняв Емілію і поцілував у чоло.

Емілія зажурилась і втекла. А втім, батько жениха їй нічого, сподобався. І не тільки їй. Граф де Кукурудзо взагалі прийшовся під масть у Будиночку Жовтого Дятла. Він був, як виявилося, вельми вчений: відразу ж захопився книжками донни Бенти і почав студіювати різні науки. Незабаром він уже був своєю людиною в компанії. Педріньйо, Кирпа, Емілія дуже його полюбили. І графа одностайно прийняли до Ордену Жовтого Дятла як вченого мудреця.

Розділ третій

Весілля Емілії

Ось уже тиждень, як Емілія наречена. Щовечора маркіз де Рабіко приходить відвідати її. Правда, Педріньйо раз у раз приводить цього шановного сеньйора за вухо, але все ж маркіз сидить не менш як півгодини і розповідає бувальщину зі свого життя…

Сказати по щирості, Рабіко, ставши женихом, зовсім не подумав змінити свій давній спосіб життя. Тільки-но зійшовши на поріг, він уже починав винюхувати по кутках — чи нема чого попоїсти. В загальну розмову він рідко заходив: подумаєш, ще етикету дотримуй! Ні, він для цього не годен!

Кінець кінцем Педріньйо розгнівався і почастував жениха стусаном:

— Іди-но погуляй, ось що!

Рабіко почухався, тричі сказав «хро!» — і відтоді вже не ходив у гості до нареченої, а просто копав рилом землю в садку, шукаючи чарівний перстень або черв’яків — то йому одному було відомо.

Емілію це дуже засмутило, вона зморщила ніс і сказала:

— Свиня ваш маркіз!

Та Кирпа насупилася:

— Еміліє, навчись шануватися. Так до жениха не ставляться… Скоро твоє весілля.

І ось нарешті настав день весілля. На стіл було подано кокосові коржики, солодке печиво, палений цукор — загалом, чи не забагато пригощення для товариства, в якому майже всі тільки удаватимуть, ніби їдять.

Педріньйо заслав святковий стіл під помаранчевим деревом у садку і розсадив гостей: тут були донна Бента, тітонька Настасія і кревні Емілії, представлені різними камінцями, уламками черепиці і шматочками хліба. Запросили і старого родича донни Бенти, який інколи приїжджав з міста, але тому що сьогодні він не приїхав, то замість нього на стілець посадили палицю.

Ось і жених з нареченою. На Емілії біле плаття і тюлева фата; Рабіко в капелюсі і з шовковим бантом навколо шиї. Він спершу був поважний, але коли підійшов до столу і побачив, що тут є що попоїсти, то дуже нервувався.

Кирпа обняла Емілію і подарувала їй каблучку, а Педріньио надів маркізові на ногу обручку з помаранчевої шкаралупи, яку Рабіко двічі намагався з’їсти.

— Принаймні сьогодні шануйтеся! — сказав Педріньио, спересердя називаючи Рабіко на «ви».

Знайомі Рабіко з сусідніх дворів — кози, кури і свині — також дивилися на свято, тільки здалеку. Дивилися, дивилися, та так нічого й не зрозуміли.

Коли свято закінчилося, Кирпа запитала у брата:

— Педріньйо, а що тепер?

— Тепер треба б весільну подорож, — запропонував був Педріньйо, та Кирпа стомилась і не хотіла.

Почали обговорювати це питання і зовсім забули про весільний стіл. Рабіко скористався нагодою: підійшов і — хап зі столу кокосовий коржик.

— Він їсть! — закричала Кирпа. — Сховай хутчій ласощі, Педріньйо!

Педріньйо обернувся і, побачивши, що жених поводиться як пірат, люто накинувся на нього. Він схопив давнього знайомого донни Бенти і ну лупцювати ним по спині жениха.

— Злодій! Розбійник! Свинство!

Тут Рабіко заверещав і кинувся щодуху тікати, не випускаючи, однак, з рота коржик.

Свято було зіпсовано. Емілія плакала і розпачливо тупотіла ногами:

— Я ж не хотіла, я ж не хотіла з ним одружуватися! Мугиряка, дружину не поважає!

Кирпа постаралась її втішити:

— Нічого, все владнається. Рабіко погано вихований, це правда. Та він виправиться і, ось побачиш, ще буде добрим чоловіком. Потім не забувай, що він заворожений і одного прекрасного дня перекинеться…

— Ні на що він не перекинеться, — урвав Педріньйо, який остаточно розгнівався на Рабіко, — так свинею і залишиться. Кирпа тебе обдурила, Еміліє, знай!

Почувши ці слова, Емілія зомліла…

— Що ти наробив! — сполохано зойкнула Кирпа.

— Так їй і треба! — огризнувся Педріньйо. — Вдруге не виходитиме заміж ради вигоди. «Маркіз», подумаєш! Порося воно, а не маркіз!

Проте незабаром усім довелося помиритися з маркізом, бо йому загрожувала небезпека. Наближався Новий рік.

А тому, що бразільський Новий рік буває не взимку, а влітку, то на Новий рік завжди буває гарно і зустрічати його можна в садку. Так було і цього разу: погода була чудова, настрій у всіх також, і тітонька Настасія смажила курчат, фарширувала індика, пекла солодкий пиріг! Годилося подавати на Новий рік і порося з крутим яйцем в роті і скибочками цитрини на спинці…

І ось напередодні Нового року якась незнайома бабка сіла на кущик біля Кирпи і подала їй якогось згорнутого папірця. Дівчинка розгорнула папірець. То був лист, і в ньому написано:

«Пробачте мині за мою повидінку на весілі тітонка Настася хочит мене зарізат на нови рік. Зжалтис над нищасним вашим другом яки вас ценуї поважаї вас залишаюс із превітом Раббіко».

— Помилка на помилці,— сказала Кирпа. — І стиль, і письмо — все суцільне свинство; в цьому листі — уся вдача Рабіко! Та ще й підписується через два «б» — Раббіко! Де цей нероба?

— За повіткою, — відповіла бабка, — в ямі. Він боїться вийти: просив мене листа передати…

Кирпа кинулася шукати тітоньку Настасію…

Так знаменитий маркіз де Рабіко був врятований, а коли небезпека зовсім минула, вийшов із своєї схованки і знову зажив розкошуючи.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Кіт Фелікс

Розділ перший

З’являється кіт Фелікс

Якось жаркого дня Кирпа та Емілія сиділи під деревом, чекаючи Педріньйо, який пішов до лісу нарізати лозинок, щоб зробити сильце на пташок. Раптом вони почули нявчання. Кирпа здивувалася: в домі кицьок не було.

— Еміліє,— сказала вона, дослухаючись, — мені здається, що це нявчання схоже на голос кота Фелікса…

Лялька вперше чула це ім’я.

— А хто цей дядько?

— Як, ти не знаєш? Таж це знаменитість! Винятковий розум! Які тільки з ним траплялися пригоди… Та це ж відомий кіноартист, він у мультиплікаціях знімається. У головних ролях. Ніхто не може подолати кота Фелікса, він завжди виходить переможцем у всіх картинах…

Не встигла Кирпа закінчити свою розповідь, як з-за сусіднього куща з’явилася вусата котяча морда і двоє круглих очей втупилися в наших співрозмовниць з

1 ... 5 6 7 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орден Жовтого Дятла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Орден Жовтого Дятла"